----------------------- Page 1----------------------- Збірник студентських наукових праць Випуск 5 Удк 792.82.08 СИНТЕЗ КЛАСИЧНОГО БАЛЕТУ ТА МОДЕРН ТАНЦЮ Катерина КОЗЛЕНКО студентка 1 курсу магістратури спеціальності "Хореографія" факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка, Науковий керівник - ПЛАХОТНЮК Олександр Анатолійович, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри режисури та хореографії Проаналізовано діяльність балетмейстерів, які створювали та досліджували ці хореографічні стилі, а також елементи їхніх технік, які можна успішно поєднати, щоб створити нові вражаючі танцювальні вистави. Проведено аналіз публікацій сучасних науковців та авторів, присвячених синтезу класичного балету та модерн танцю. Висвітлено розвиток класичного та модерн-танцю в контексті хореографічного театру, а також їх особливості, які можна використовувати для створення нових танцювальних композицій. Дослідження проведено методами узагальнення та систематизування. Розглянуто взаємний вплив техніки та стилю кожного з цих видів танцю, а також виявлено способи їх інтеграції в новому хореографічному матеріалі, зокрема описано концепцію "танцювальної драми" Курта Йосса, яка поєднує "абсолютний танець" і "театральний танець" у єдине ціле, а також нові хореографічні форми, що зумовили використання нових термінів, таких як "дунканізм", "ритмопластика", "експресивний танець", "танець модерн", "перфоманс" та "естрадний танець". Основним науковим результатом статті є систематизація знань у галузі неокласичного танцю, зокрема синтезу класичного балету та модерн танцю. Матеріали досліджень обмежені публікаціями українських авторів та розповсюджуються лише на країни Європи та Америки. Зроблено висновки, а також окреслено перспективи подальших досліджень. Ключові слова: хореографія, мистецтво, хореографічний театр, класичний балет, модерн танець, балетмейстер, хореографічний твір. Постановка проблеми. Як відомо, неокласичний танець - результат злиття класичного балету та модерн-танцю. Оскільки цей напрям все більше набирає популярності і стрімко розвивається, він потребує додаткових досліджень. Актуальність теми зумовлено недостатньою поширеністю в Україні інформації щодо синтезу класичного балету та модерн-танцю. Метою статті є дослідження особливостей класичного та модерн-танцю в контексті розвитку хореографічного театру, а також процес синтезу цих двох стилів в єдине ціле, щоб описати нову форму виразності, яка б задовольняла потреби як сучасної, так і класичної аудиторії. Завдання статті: висвітлити діяльність балетмейстерів, які досліджували та працювали у цих хореографічних стилях, а також описати приклади 129 ----------------------- Page 2----------------------- КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ЕСКІЗИ хореографів, які використовують цей прийом синтезу у своїх виставах, дослідити розвиток класичного балету та модерн танцю і процес синтезу цих стилів, виявити основні проблеми, що виникають під час спроб поєднати ці два стилі та систематизувати виявлену інформацію. Аналіз досліджень. Цю тему у своїх роботах досліджували Дарія Бернадська [1] Олена Зінич [2], Катерина Козленко |З; 4), Віктор Маліновський [5], Людмила Хоцяновська [6], Віктор Щербаков [7], Денис Шариков [8], де описували особливості класичного балету та модерн танцю, способи їх синтезу в єдине ціле, а також аналізували приклади балетмейстерів, що використовують цей прийом у своїх виставах. Виклад основного матеріалу. Класичний балет та модерн танець - два різні стилі, які розвивалися паралельно впродовж століть. Вони мають свої відмінності в техніці, стилях та хореографії, але обидва вони є формами виразу танцюристів та хореографів. Інтеграція цих двох стилів може створити нові можливості та відкрити нові горизонти в мистецтві танцю. Техніка класичного балету охоплює точність поз, пружність рухів та складну техніку підйому на пуанти. У модерн танці більше уваги приділяють виразності та експресії, а рухи можуть бути більш вільними та органічними. Але якщо використовувати ці дві техніки разом, можна створити більш виразний та вражаючий танцювальний досвід. Хореографи по всьому світу вже експериментують зі синтезом цих двох стилів. Вони використовують техніку балету для піднесення виразності та пристрасності в модерній хореографії. Наприклад, хореографічні постановки Раду Поклітару, який у своїх виставах застосовує елементи класичного балету та модерн танцю. Або Метью Борн, який поєднує техніку класичного балету з брейк-дансом та контемпорарі. Класичний танець - це комплекс рухів, створений з метою надання танцівнику дисциплінованого, пластичного та елегантного тіла, яке MORE бути використане як чутливий інструмент, який слухається балетмейстера та виконавця. Ця система сформувалася на початку того періоду, коли балет став рівноправним жанром музичного театру. Вона складалася з різноманітних виразних рухів та поз людського тіла, які були відібрані в результаті довгого та ретельного відбору [4, с. 247]. Балети Маріуса Петіпа відіграли ключову роль у завершенні тривалого процесу формування класичного танцю як системи виразних засобів. У цих балетах зібрані, впорядковані та високохудожньо зведені всі пошуки ХІХ століття в галузі класичного танцю. Також тоді було закріплено французьку термінологію класичного танцю, яка прийнята й досі використовується |4, с. 247]. Відомо, що балети Маріуса Петіпа складаються з окремих фігур, які мають чітко визначені межі та об'єднані спільною ідеєю. Подібні межі можна знайти й у музиці, де кожен номер має свій власний музичний матеріал, ритміку та склад виконавців. У танцювальних симфоніях, які містять більше епізодів, ці межі зазвичай згладжуються, і кожен епізод танцю майже непомітно переходить у наступний. Представники стилю "модерн" у хореографії, такі як A. Дункан Ta інши, намагалися знайти цю нескінченну структуру, яка дозволить їм втілювати 130 ----------------------- Page 3----------------------- Збірник студентських наукових праць Випуск 5 пластичні матеріали без чітко виражених меж між епізодами. Вони шукали способи, якими танець можна було б розглядати як єдину симфонію, в якій окремі частини органічно перетиналися 6 одна з іншою, створюючи безмежний потік танцювальних образів [4, с. 248). Однак світ швидко розвивається, і з'являється потреба у нових творах, які задовольнять аудиторію, яка прагне чогось нового. Сучасні театри стали збагачуватися новими репертуарами, які відображають сучасні філософсько-естетичні уявлення та зміни у балетному мистецтві. Розвиток сучасних напрямів призводить до "синтезу мистецтв", коли різні види мистецтв об'єднуються, жанри виконання змінюються, а усталені канони відкидаються. Танець залишається видом розваги і соціальним ритуалом, але його основна функція полягає в тому, що він є актуальним художнім висловлюванням. Академічний і сучасний танець мають доповнювати один одного, співіснувати та збагачувати загальний розвиток хореографічного мистецтва |5, с. 144|. Постмодернізм у мистецтві виявився досить різноманітним, причому в різних галузях мистецтва застосовувалися різні засоби. У музиці, наприклад, запозичували поліфонію та принцип симфонічної драматургії, у кіно - монтаж та крупний план, у скульптурі - ремінісценцію та позування. Багато зарубіжних хореографів свої постановки розробляють за принципом хепенінгу, де дія розвивається алогічно та неочікувано для самого хореографа. В постмодерній хореографії використовуються різні елементи з інших сфер життя, щоб привернути увагу широкої аудиторії. Ця хореографія має нову манеру руху, яка грунтується на сприйнятті тіла як інструменту, що володіє своєю власною музикою. Отже, рухи тіла можуть створювати мелодії, які можуть бути почуті навіть у тиші. У постмодерній хореографії поєднують балет та драматургію, а її естетика грунтується на неокласичних принципах танцю. Тут наявна чуттєва розкутість, гротескність, хаотичність та зближення з побутовою пластикою, що створює новий імідж балетного мистецтва як квінтесенції поділу культур. Гронічна ритуальність балетного постмодернізму пов'язана зі спробою вступити у діалог з глядачем. У постмодерному мистецтві акцент зміщується з традиційної ролі художника як творця на нові відносини між твором мистецтва та глядачем [5, с. 145]. У постмодерністській епосі балетне мистецтво стає все більш яскравим явищем. На зламі ХХ i ХХІ століть ми можемо помітити створення синтетичних художніх форм та зростання тенденцій до переплетення різних видів мистецтва. Такий "синтез мистецтв" втілює універсальну здатність людини естетично сприймати світ, і особливо впливає на театр і кінематограф. Балетний постмодернізм своєю чергою накопичує свій власний досвід у цьому напрямку [8, с. 320]. У списку хореографів, які працюють у різних напрямах постмодерністського балету, можна відзначити Стіва Пекстона, Трі Браун, Пола Тейлора, Мерса Каннінгема та Алвіна Ейлі у США, Піну Бауш, Уїльяма Форсайта і Джона Ноймаєра в Німеччині, Крістофера Брюса у Великій Британії, Регіну Шопіно, Ролана Петі та Анжелен Прельжокаж у Франції, Матса Ека в Швеції, Іржі Кіліана в Нідерландах, 131 ----------------------- Page 4----------------------- КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ЕСКІЗИ Ане Терезу де Кеєрсмакер в Бельгії, Міна Танаку в Японії, Павла Вірського та Раду Поклітару в Україні й інших. Вони переосмислюють елементи танцювальної лексики таких відомих митців, як Моріс Бежар з Франції, Джон Кранко з Англії, Марта Грехем зі США, Джордж Баланчін з Грузії, Серж Лифар з України, Іржі Кіліан з Чехії, Джон Ноймаєр зі США, Ролан Петі з Франції - визнаних лідерів сучасної хореографії, творчість яких також характеризується постмодерністськими експериментами |З, с. 323]. Також дослідником та балетмейстером у сфері модерного танцю є Курт Йосс. Він уважає, що розвиток танцю та інших сценічних мистецтв того часу призвів до відокремлення двох понять. Однак, К. Йосс розробив концепцію "танцювальної драми", яка поєднує "абсолютний танець" і "театральний танець" у єдине ціле. Він створив новий термін “Tanztheater” ( танцтеатр"), що став назвою особливого сценічного жанру, який поєднує танець i драму. Таке поєднання танцю та драми було значною мірою результатом теоретичної, педагогічної та постановчої діяльності Курта Йосса [6, с. 220). Загалом сучасний балет відхилився від базових принципів лексики класичної хореографії, таких як виворотність, натягнута стопа, округлі положення рук, специфічний апломб, рівний тулуб і інше. Він поєднує прийоми балетної класики з елементами вільного танцю, джаз-балету, танцю модерн, драмбалету, пантоміми, акробатики, мюзик-холу, народного танцю та використовує такі методи, як відмова від музичного супроводу, поєднання танцю зі сольним і хоровим співом, речитативом, "ву. шерехами та змішування побутової та ігрової стихій. Сучасний балет показує різкі перепади настрою, вибухи ейфорії та нападів меланхолії як символи дисгармонійної сутності буття. Цей естетичний поворот у балетній техніці | передбачає відмову від фронтальності та центричності й перенесення акценту на спонтанність, імпровізаційність, жести, пози, міміку та динаміку руху. Принцип узаконення позатанцювальних позицій, рухів і жестів відбувається за допомогою таких прийомів, як падіння, перегини та зльоти. Сучасний балет збільшує інтерес до енергетики танцю та психосоматичних станів, таких як радість, гнів, тілесна істерія і т. д. [8, с. 324]. Ще однією специфічною інтегративною системою в балетному жанрі є мова хореографії, яка не є застарілою та канонічною формою класичного танцю з незмінними лексичними нормами. Натомість, це конгломерат різних лексичних елементів, що постійно збагачується елементами з інших напрямів танцювального та позатанцювального мистецтв руху, таких як фігурне катання та танець на льоду. Ці новації є невід'ємною складовою стилістики українського балетного театру. У творчому почерку Алли Рубіної відзначається пошук нової пластичної мови на перетині різних образних систем, що охоплюють танцювальне мистецтво, музику, драму, ексцентрику, клоунаду та бурлеск. У її довершених хореографічних мініатюрах наявний точний характеристичний код для персонажів завдяки ємним пластичним жестам, рухам та міміці, які є своєрідним перекладом мови музики на мову танцю, створюючи примхливий і неповторний танцювальний малюнок. Зокрема, А. Рубіна створює композиції, такі як "Сіртакі" М. Теодоракіса, "Анна Франк" на музику A. Шнітке, "Рондо а ля тюрка" В. А. Моцарта, 132 ----------------------- Page 5----------------------- Збірник студентських наукових праць Випуск 5 wet "Маєстро", Нестяма", "Спадкоємиця д/ Артаньяна", "Вальс", “O, Фортуна", "Собор кохання", "Триптих П'єро", "Лакрімоза", "Бембі", "Дивіться - це я" , Табу", “ Чудернацькі люди" Ta iH. у довершеній формі хореографічної мініатюри. Вона використовує ефектні пластичні жести, рухи і міміку, шо допомагає їй передати мову музики мовою танцю, що дає можливість кожному персонажу мати свій характеристичний код і творити унікальні танцювальні малюнки. Кожен з її міні-балетів є завершеною новелою з внутрішнім розвитком і своїм власним сюжетом [2, с. 46]. У першій половині ХХ століття з'явилися нові хореографічні форми, що привели до використання нових термінів та виразів для їх опису. Такі терміни, як "дунканізм", "ритмопластика", "експресивний танець", "танець модерн", "перфоманс", "фокінізм" та "естрадний танець" були запроваджені для опису конкретних хореографічних стилів та технік, що розвивалися на початку ХХ століття [7, с. 3]. Монографії М. Шкарабана присвячені дослідженню процесів зародження та розвитку ритмопластичної системи, аналізу робіт Ф. Дельсарта та Е. Жак-Далькроза, їхніх особливостей та впливу на візуальні форми, такі як виражальний рух, пластика та поєднання руху й ритму. У монографіях також досліджено історію розвитку та специфічні ознаки японського танцю, зокрема буто, який з'явився у другій половині ХХ століття [7, с. 4]. Тож, результатом синтезу класичного балету та модерн танцю стало виникнення неокласичного балету. Виконання неокласичного танцю потребує від танцівника високого рівня майстерності та техніки, оскільки нові постановки часто містять складні елементи, що створюють неперевершену гармонію між рухами тіла та музичним супроводом. Головним акцентом у таких постановках є сам танцювальний виконавець та його талант, а не глибока тема чи сюжет. Це дозволяє похизуватися окремими здібностями артиста і часто призводить до виникнення таких постановок, як "безсюжетний балет" |З, с. 164]. Пластика, яка виражається через рух і жести, може бути дуже абстрактною та "алогічною" з погляду реального просторового світу, проте вона має вищу логіку та змістовність. Будучи властивістю людської особистості, пластика може відображати глибинні психологічні процеси, і це є важливим для розуміння хореографічних прочитань складної музики, які зазвичай виконуються за допомогою умовної пластичної мови. Це допомагає виразно передавати узагальнену виразність звукового першоджерела музичного твору. Отже, сутність синтезу мистецтв у хореографії полягає у тому, що обумовленість руху музичною основою дозволяє пластиці виявляти усю свою багатогранність [1, с. 4). Можна зазначити, що синтез класичного балету та модерн танцю є важливим етапом розвитку хореографії. Така постановка допомагає поєднати класичну грацію з нетрадиційною пластикою, що дає змогу створювати нові, оригінальні та естетичні постановки. Завдяки цьому синтезу, танцювальне мистецтво отримує можливість розвиватися та вдосконалюватися, а хореографи - творити безмежні танцювальні образи. Крім того, такий синтез створює умови привернути увагу широкої аудиторії, що має різний музичний та хореографічний смак, та зробити 133 ----------------------- Page 6----------------------- КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ЕСКІЗИ танець більш доступним та зрозумілим. Отже, можна стверджувати, що синтез класичного балету та модерн танцю є важливим кроком у розвитку сучасного танцювального мистецтва. Отже, у цій статті проаналізовано діяльність балетмейстерів, які створювали та досліджували класичний балет та модерн танець, висвітлено розвиток цих стилів у контексті розвитку хореографічного театру, а також розглянуто взаємний вплив техніки та стилю кожного з цих видів танцю та виявлено способи їх інтеграції в новому хореографічному матеріалі. Список використаної літератури 1. Бернадська Д. П. Феномен синтезу мистецтв в сучасній хореографії : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства: 17.00.01 / Д.П. Бернадська; Київ. нац. ун-т культури i мистецтв. Київ, 2005. 20 с. 2. ЗіничО. В. Пластична мова сучасного балету: аспект взаємодії різних образних систем. Мова і культура. 2014. ГУ (172), Мо 17. С. 45-52. 3. Козленко К. М. Безсюжетний балет в контексті розвитку хореографічного театру. Хореографічна культура - мистецькі виміри : зб. статей / упоряд. О. А. Плахотнюк. Львів, 2023. Ne 14. С. 169-163. 4. Козленко К. М. Витоки класичного танцювального мистецтва. Еврика : зб. студ. наук. праць. 2021. Т. 22. С. 246-248. 5. Маліновський В. В. Синтез класичного та постмодерн танцю як фундамент для більшого впливу ідейної та емоційної сфери вистави на глядача. Молодий вчений. 2018. Ne 5 (57). С. 144-146. 6. Хоцяновська JI. Ф. Курт Viocc - теоретик, практик, педагог та його вплив на розвиток сучасного хореографічного мистецтва. Мистецтвознавчі записки. 2019. Ne 35. С. 216-220. 7. Шариков Д, І. Сучасна хореографія як феномен художньої культури ХХ століття : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства. Київ, 2008. 24 с. 8. Щербаков В. В. Мистецтво балету у постмодерністському дискурсі. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. 2013. Ne 31. С. 320-327. SYNTHESIS OF CLASSICAL BALLET AND MODERN DANCE Kateryna KOZLENKO This article analyzes the activities of ballet masters who created and explored these choreographic styles, as well as the elements of their techniques that can be successfully combined to create new spectacular dance performances. The analysis of the publications of modern scientists and authors devoted to the synthesis of classical ballet and modern dance was carried out. The development of classical and modern dance in the context of choreographic theater is highlighted, as well as their features that can be used to create new dance compositions. The research was carried out by methods of generalization and systematization. The mutual influence of the technique and style of each of 134 ----------------------- Page 7----------------------- Збірник студентських наукових праць Випуск 5 these types of dance is considered, as well as ways of their integration in new choreographic material are revealed, in particular, the concept of “dance drama” by Kurt Yoss, which combines “absolute dance” and “theatrical dance” into a single whole, is described, as well as new choreographic forms, which led to the use of new terms such as “Duncanism’”, “rhythm plasticity”, “expressive dance”, “modern dance”, “performance” and “variety dance”. The main scientific result of the article is the systematization of knowledge in the field of neoclassical dance, in particular, the synthesis of classical ballet and modern dance. Research materials are limited to publications by Ukrainian authors and are distributed only to European and American countries. Conclusions are drawn, and prospects for further research are outlined. Keywords: choreography, art, choreographic theater, classical ballet, modern dance, ballet masters, choreographic work. 135