УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ В ПОЛЬСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ ДИСКУРСІ ХІХ ст.

21.09.2019 | 21:01

19 вересня 2019 р. у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (в рамках тематичного кластеру “Історія” 26-го Book Forum у Львові) відбувся круглий стіл “ОБРАЗ УКРАЇНИ У ПОЛЬСЬКОМУ МИСТЕЦЬКОМУ ДИСКУРСІ ХІХ ст.”, який згуртував не лише істориків, літературо-, мистецтво-, театрознавців, а й усіх, кого хвилює історія українсько-польських взаємин і не лише у сфері мистецтва.
У фокусі обговорення – монографія доцента кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ ім. І. Франка Майї Гарбузюк “ОБРАЗ УКРАЇНИ У ПОЛЬСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ ДИСКУРСІ ХІХ ст.: СТРАТЕГІЇ ТА ФОРМИ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ” (Львів, 2018). Це видання унікальне й новаторське в українській мистецтвознавчій науці, адже тут чи не вперше комплексно проаналізовано основні ідейно-тематичні напрями та форми українських топосів у польському театрі, розкрито їхню специфіку та динаміку розгортання, окреслено географію поширення польських вистав з українською тематикою як прояв феномену українсько-польського театрального пограниччя.
Модератор круглого столу, історик і публіцист, доцент кафедри новітньої історії України ЛНУ ім. І. Франка Мар’ян Мудрий наголосив на провідній ролі театру ХІХ ст. у процесі націєтворення, артикуляції та популяризації провідних соціальних і політичних ідей. А також підкреслив двояку природу національного метанаративу: підтримуючи “тяглість культурної традиції”, польський театр виконував емансипаційну, патріотично-утверджуючу функцію стосовно “своїх”, натомість українцям відводив маргінальну роль, втискаючи їх образи у вузькі рамки лише етнографічної окремішності.
Полоніст, співробітник Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка та Львівського державного університету фізичної культури ім. І. Боберського Григорій ЧОПИК акцентував увагу на парадоксальності історії міжнаціональних взаємин: діяльність польського театру в Україні спричинилася не лише до полонізації наших теренів, а й сприяла культурному і національному відродженню українців – через формування середовища, протистояння чи конкуренцію, а відтак взаємодію та співпрацю. І саме ці аспекти взаємозбагачення української та польської культур у ХІХ ст. – наголосив Г. Чопик – послідовно і доказово розкриває презентована книжка М. Гарбузюк.
Викладач кафедри театрознавства та акторської майстерності, співробітник Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка Роман ЛАВРЕНТІЙ також відзначив наукову новизну і вагомість презентованої монографії. Зокрема, підкреслив відвагу авторки – досліджувати українсько-польський міжнаціональний діалог у не завжди вигідному ракурсі, аналізувати колонізаторський наратив, реалізовуваний на основі часто не надто дружніх щодо українців імагологічних образів.
Сама авторка Майя ГАРБУЗЮК у стінах найдавнішої книгозбірні України розповіла про труднощі, з якими стикається сучасний історик театру, ступаючи на не второвані досі в українському театрознавстві, проте дуже вдячні методологічні шляхи імагології, постколоніальних студій, гендерних студій та ін. Саме такими ключами дослідниця намагалася відкрити складні українсько-польські взаємини XVI–XIX ст., своєрідно проінтерпретовані з панівної позиції у польській драматургії та масово трансльовані з провідних польських сцен у ХІХ ст. Адже людина мислить образами, й досить часто оцінює “інших” за стереотипними, сформованими століттями, але не завжди об’єктивними схемами (на мовному рівні, асоціативному полі, за загальними візуальними ознаками). І саме тому так важливо, який образ національних сусідів формує мистецтво, і театр зокрема: друга чи ворога?
Однозначно позитивним спостереженням-відкриттям дослідниці є значно розгалужена структура і множинність стратегій репрезентації українців на польській сцені, які не зводяться до стереотипної дихотомії: “райська земля” (аркадійська модель) – “дикі люди” (пекельна модель). Показово також, що навіть у наскрізь полоноцентричному дискурсі українці завжди присутні (щоправда, часто у полярних конотаціях), без них українська територія фактично не існує, натомість – для порівняння – у російському театрі, що діяв на наших землях, відбувалася послідовна елімінація українських елементів або їх асиміляція-присвоєння.
Серед негативних тенденцій – “живучість” сформованих і розтиражованих з польської сцени у ХІХ ст. образів українця як Іншого, що, на жаль, даються взнаки і протягом ХХ-го, а й навіть поч. ХХІ ст. У цьому контексті – у стінах університетської книгозбірні – прозвучали прямі паралелі між трансльованою раніше “пекельною візією українців” і реанімацією цього шкідливого бачення вже у наші дні, зокрема у кінороботі польського режисера Войцеха Смажовського “Волинь” (2016).
І хоч за браком часу в рамках круглого столу тема не була розгорнута, все ж варто нагадати, що Майя Гарбузюк однією з перших переконливо критично висловилася про спекулятивне жонглювання національними образами у цьому фільмі одразу після його прем’єри (детальніше див.: https://zbruc.eu/node/59657).
На завершення було підсумовано, що історія не терпить недомовок, а відтак сучасні дослідники не мають права уникати “незручних питань” у міжнаціональному діалозі, а радше навпаки – називаючи речі своїми іменами, проговорюючи травматичний досвід складних українсько-польських історичних взаємин – торувати шлях до живого і конструктивного добросусідства.
#26_BookForum

Наукова бібліотека Львівського національного університету імені І. Франка