Студенти відвідали виставку картин Марії Примаченко
У жовтні 2019 р. у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького можна було відвідати масштабну виставку картин Марії Примаченко. Студенти факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка, які навчаються за спеціальністю 028 «Менеджмент соціокультурної діяльності», відвідали виставку і не залишилися байдужими після її перегляду. До Вашої уваги – їхні враження:
Незабутнє враження:
виставка творів Марії Примаченко
Хочу поділитись своїми враженнями після львівської виставки творів яскравої представниці «наївного» мистецтва, Народної художниці України, лауреатки Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Марії Примаченко. Понад шістдесят робіт із приватної колекції (Київ) та зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького репрезентують її мистецький спадок 1960–1990-х років.
Це неперевершені картини в особливому стилі, який мене дуже захопив тим, що дозволив повернутись назад у своє безтурботне дитинство. Саме таким було перше враження, коли я тільки зайшла в зал і глянула на ці прекрасні витвори мистецтва. Щось особливе криється у виконанні кожного малюнка, у мене склалось враження ніби художниця не просто проводила пензликом на полотні, а закладала в ці твори свою душу. Від щирого серця Марія Примаченко вибирала кожен колір та вкладала його в композицію своєї картини. Будь-яке її полотно сповнене яскравих кольорів, які надовго залишаться в пам’яті того екскурсанта, який заглибиться в кожен малюнок та повно відчує усю радісну та приємну атмосферу виставки.
На мою думку, композиція з цих картин нікого не залишить байдужим, кожен може з знайти бодай в одному малюнку щось, що зігріє йому душу та подарує незабутнє враження. Такі картини мені довелось побачити вперше. Художниця, спираючись на неперервність традицій і досвід кількох поколінь народних митців, виробила свій мистецький стиль, у межах якого – нескінченні варіанти декоративних, орнаментальних і жанрових композицій. Це і є її особливість та неповторність. Вона просто брала у руку пензлик та передавала на полотно те, що відчувала.
Я б порадила кожному українцю ознайомитись з її роботами, тому що в них ідеально передано українську культуру. Завдяки своєму таланту і копіткій щоденній праці Марія Примаченко досягла світового визнання та посіла одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів. На мою думку, ці картини особливо оцінили б діти, ця виставка є тим рівнем, з якого дітям варто було б почати свій культурний розвиток.
Я не пошкодувала, що витратила частинку свого часу на побачене, хотілося б рекомендувати всім поглянути на ці витвори мистецтва. І хоча сьогодні на виставках інколи трапляються відвідувачі, які можуть кинути фразу на кшталт «Ой, і я так можу», вважаючи картини Марії Примаченко простими і дитячими, світ захоплюється її творами як серйозними і філософськими. А від дитячого малюнка у неї хіба-що світосприйняття.
Юлія Мамонова, студентка КМД-21
Моя зустріч з Марією Примаченко
Марія Примаченко – яскрава представниця «наївного» мистецтва, Народна художниця України, лауреатка Національної Шевченківської премії. Це жінка, творчістю якої захоплюватимуться мільйони людей ще багато часу, тому що такий колорит, така палітра відчуттів у її роботах просто не може нікого залишити байдужим.
Мені безмежно пощастило відвідати виставку її робіт тут, у Львові. І, чесно кажучи, що я вражена! Я в захваті!
Ще в школі, в 6 класі вчитель художнього мистецтва познайомила нас з творчістю цієї талановитої людини. Але сприймати картини очима 12-річного підлітка та очима сформованої, дорослої людини – зовсім різні речі. Щоразу, як дивлюсь на свій дитячий альбом, чомусь згадую саме роботи Примаченко, спільного є багато, що не дивує мене зараз аніскільки. Адже Марія Овксентіївна Примаченко – художниця, творчість якої побудована на прекрасному, дивовижному, утаємниченому і до кінця незбагненому явищі, – близькості людини до природи, і цей зв’язок упродовж багатьох століть привертає до себе увагу шанувальників мистецтва, художників, культурологів, мистецтвознавців.
Творчість цієї дивовижної жінки з нелегкою долею – це взірець композиційної гармонії, неповторної, тільки їй притаманної, сонячно-яскравої палітри кольорів, дивовижної космогенності, вражаючої фантазії і невичерпної народної мудрості. Її ім’я, безперечно, може стати поруч із уславленими художниками минулого століття – Пікассо, Матіссом, Шагалом… «Примаченко, – стверджував видатний художник М. Глущенко, – художник єдиний з-поміж свого роду. В ній уособлена естетика нашого народу».
Злетівши до світових вершин, Марія Примаченко залишилася саме українською художницею, яка об’єднала в собі витоки українського живописного і поетичного фольклору, коріння якого в сивій давнині українського народу. Неперервність традиції досягла в її творчості такої вершини, що, здається, в ній зберігся досвід усіх незчисленних народних і професійних митців. У своїх творах Марія Примаченко передавала радість і тугу життя, невичерпну віру в добро, яке завжди перемагає зло, любов до людини, милування всім прекрасним, створеним самою природою і її частинкою – людиною.
Цікаво, що малювала Приймаченко тільки лівою рукою. Можливо, підсвідомо відокремлюючи таким чином творчу роботу від буденної (для якої була права рука).
У її роботах зійшлися два світи. Світ, у якому “жили всі”, і світ внутрішній, що належав тільки їй. У цьому “її” світі існували фантастичні звірі, співали дивні птахи, літали риби і коні, паслися різнобарвні корови з людськими очима, а добрий сильний лев захищав усіх від ворогів. Звірі й квіти на її картинах дуже далекі від реальності: жаба грає на золотій трубі, жирафа — товста, слон ходить у сталінському картузі, мавпа живе з крокодилом, а лев відпочиває на ліжку. Літак — із крилами жар-птиці, а в поїзда — вагони з очима. Пояснювала: “В дорозі цікаво, поїзд собі їде і все розглядає”.
Особисто мене вразив «Чорнобильський бестіарій» художниці. Це квітково-пташині композиції “Галочка літає свого хазяїна шукає”, “Пам’яті Валерія Ходімчука”, “Четвертий енергоблок”, “Кочубарки”. Заквітчаний четвертий енергоблок є своєрідним пам’ятником десяткам тисячам ліквідаторів аварії, які загинули у 1986-му році або померли пізніше. В уяві художниці над цим пам’ятником витають душі покійних, до нього приходять наступні покоління, щоб вшанувати пам’ять героїв.
Однак назва “Чорнобильський бестіарій” умовна та символічна, покликана привернути увагу до реґіону, який зруйнований. Адже край, який ми бачимо на картині, — це одна з колисок народного мистецтва.
Роботи Марії Примаченко завжди викликають великий інтерес у відвідувачів музею, особливо іноземних гостей. Національний музей готовий репрезентувати творчість нашої видатної художниці за кордоном, але, на жаль, не можемо собі цього дозволити через брак фінансування, адже такі проекти потребують великих витрат.
Творчість М. Примаченко здатна викликати несподівані асоціації у глядача. Головним фактором, що визначає неповторність творчості Примаченко, є її унікальний талант. Саме завдяки своєму натхненному покликанню вона зуміла вловити і відтворити важливі акценти української духовності, показати її теплий і гуманний тембр.
Анастасія Ковбасюк, студентка групи КМД-21
Квітково-пташина неповторність виставки Марії Примаченко
Виставка Марії Примаченко представлена в історичній будівлі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (вул. Драгоманова, 42). Виставка репрезентує мистецький спадок художниці 1960-1990-х років: понад 60 робіт із приватної колекції (Київ) та зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Це невеликі за розміром акварельні твори, на яких зображені «примаченківські» фантастичні звірі, птахи і квіти.
Марія Примаченко об’єднала у своїй творчості малюнок і живопис. Це – і живописна графіка, і графічний живопис водночас. За типологією роботи художниці можна умовно поділити на сюжетні (фігурні), знакові, ритміко-орнаментальні. Якщо у середині 1960-х років на виставках її творчість була представлена переважно квітково-пташиними композиціями, то вже 1967 року вона виконала цілий ряд побутових сценок.
Приймаченківські фантастичні звірі – це і пересторога, і заклик до дружби, до миру. Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба слугують створенню вражаючого своєю емоційною силою образу: звірі ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах.
Твори Марії Приймаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Також майстриня володіє бездоганним відчуттям ритму, її форми завжди добре узгоджені одна з одною.
Відвідавши цю виставку, я була приємно вражена, адже представлені твори були справді незвичними, оригінальними і тому цікавими. У зображеннях звірів можна помітити елементи стародавнього мистецтва. Найскладніше – знайти серед картин М. Примаченко такі, у яких біле незамальоване тло: їх було зовсім мало. Художниця раніше зізнавалася, що не любить порожньої площини – вона здавалася їй несправжньою, і тому відчувала потребу чимшвидше заповнювати їх кольором та деталями. Загалом усі твори — дуже позитивні, наснажені любов’ю художниці до краю, в якому зростала, безпосередністю, невимушеністю, закоханістю у природу…
Примаченківські серії про тварин, квіти, людей – це витвори уяви художниці. Унікальне явище, яке немає аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві.
Христина Кузьмів, студентка КМД-21
