Катарсис, сила Духу і всесвіт Шевченкового слова
Урочиста академія з нагоди 204-ї річниці від Дня народження Тараса Шевченка з великим успіхом пройшла 13 березня 2018 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка. Присутні науковці, працівники, студенти Університету та гості ЛНУ ім. Івана Франка на дві години занурилися у всесвіт Шевченкового слова, пройнялися глибиною його пророчих метафор і узагальнень, наснажилися ритмами незгасної вітальності, що струменіє в кожному рядку його поетичної спадщини. Слухаючи покладену на музику просту до неможливого, але таку глибоку й суголосну українській душі поезію Шевченка, забуваєш про час і простір – лише якимсь шостим чуттям реагуєш на величні вібрації землі, що породила Генія. І розумієш головне – ніяка сила не здатна знищити народ, у якого є такий Голос.
Розпочавшись ненав’язливо, без звичного офіціозу, урочистість так і продовжилася – наче зустріч давно знайомих, але не втомлених вимушеними щоденними контактами, людей. Своє «Слово про Кобзаря» – неакадемічну, глибоко пережиту доповідь «Екзистенційний вибір Тараса Шевченка» – виголосив доцент кафедри історії філософії Андрій Дахній. Андрій Йосипович намагався – і зумів! – окреслити Шевченків феномен у координатах філософської парадигми екзистенціалізму, з’ясувати його місце в історичному і державотворчому континуумі українського національного організму. «Унікальність феномену Тараса Шевченка полягає передовсім у тому, що у світовій історії не знайти іншого такого випадку, коли б одна людина своєю діяльністю настільки визначила – і продовжує визначати – самоусвідомлення і духовне життя цілої нації».
Але таке розуміння і таке трактування націєтворчої ролі Кобзаря – це даність пізніших часів. Сам же Шевченко свого часу цілком усвідомлено зробив дивовижно жертовний, можна сказати – самовбивчий – вибір. Спробуймо лише уявити: молодий, щойно викуплений з кріпацтва Шевченко, в якому вже на той час вбачали «українського Рембрандта», зробив крок назустріч не блискучій, запаморочливій кар’єрі живописця, а на користь діяльності поета. «Я добре знав, – писав Шевченко в одному з листів, – що живопис – моя майбутня професія, мій хліб насущний, та замість того, щоб вивчати його глибокі таємниці, я компонував вірші, за які мені ніхто гроша не заплатив і за які, врешті-решт, позбавили мене свободи… Справді, дивне це невгамовне покликання».
Андрій Дахній з винятковою ретельністю і послідовністю вичленив ці, значною мірою заглушені традиційними «народницькими» лекалами «обмірювання» постаті Кобзаря, індивідуальні ознаки Шевченкового покликання. Це дало змогу дослідникові зробити винятково якісні й у певному сенсі новаторські щодо постаті Шевченка узагальнення. Зокрема – дуже точно окреслити парадигму існування людини-творця. «Автентичність, справжність людської екзистенції (якщо взяти на озброєння цей важливий концепт екзистенційного мислення, асоційований передовсім із Мартіном Гайдеггером) полягала у здатності йти на жертви заради вірності самому собі, своєму покликанню. <…> Йдеться і про відкриття в собі особливої місії, і про абсолютну готовність до самопожертви, про цілковиту єдність слова та дії. Тобто тут наявна не лише неймовірна обдарованість, але й дивовижна висота морального чуття, прагнення бути у згоді із власним сумлінням», – стверджує Андрій Дахній. І, як з’ясовується, саме таку поведінку, таку вірність собі і своєму сумлінню Провидіння винагороджує по-максимуму – вічним життям у народній пам’яті.
Справжнім вибухом креативності й своєрідним екзистенційним апофеозом урочистої академії стала художньо-мистецька постановка поеми Тараса Шевченка «Сон», яку представили студенти ІІІ курсу кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури та мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка. Під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України доцента кафедри театрознавства та акторської майстерності Олексія Кравчука, викладачів сценічної мови Зоряни Дибовської та Олени Крилової молоді актори вибудували цілком оригінальний, яскравий і переконливий мікровсесвіт Шевченкової поеми. Без непомірного експериментування, свіжо й потужно постав «Сон» перед враженим і завороженим глядачем. Чудова пластика, неймовірний звукоряд, створений мінімумом технічних засобів, жива пульсація Духу, яка вчувалася буквально в кожному подихові акторів на сцені, – більшість присутніх пережили справжній катарсис, влаштувавши студентам овацію.
Завершувати урочисту академію (як, втім, і починати) випало мішаному хорові факультету культури та мистецтв, який під керуванням Заслуженого працівника культури України, доцента кафедри музикознавства та хорового мистецтва ЛНУ ім. Івана Франка Марії Камінської виконав кілька відомих творів Тараса Шевченка. І вже вкотре зал принишк, затамував подих, занурившись у паралельну реальність Шевченкової позачасовості.
