Педагогічна (асистентська) практика024 Хореографія магістра (денна та заочна форма навчання)

Тип: Нормативний

Кафедра: режисури та хореографії

Навчальний план

СеместрКредитиЗвітність
116Диференційований залік

Практичні

СеместрК-сть годинГрупаВикладач(і)
11КМХ-61мздоцент Чура В. І.

Опис курсу

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ПРАКТИКИ

 Мета практики: дати студентові можливість набути практичного професійного досвіду у викладанні фахових дисциплін, виробити у студента володіння основними формами навчання у вищій школі, застосування сучасних технологій і методик навчання; навчити укладати необхідну педагогічну документацію.

Завдання практики: реалізувати на практиці набуті студентом теоретично знання з педагогіки та психології вищої школи, фахових дисциплін, виявити та розвинути його педагогічні здібності, розширити знайомство із методами викладанням фахових дисциплін у різних науковців кафедри театрознавства та акторської майстерності.

ЗМІСТ ПРАКТИКИ

 Ознайомлення із програмою практики, робочим планом, графіком праці, правилами оформлення документів звітності, характером і змістом групових та індивідуальних завдань.

Щоденна робота студентів над виконанням групових та індивідуальних завдань, що включає:

  • відвідування лекцій, практичних та індивідуальних занять з фахових дисциплін різних викладачів хореографічних дисциплін;
  • відвідування занять, що їх проводять колеги-студенти;
  • підготовка до проведення власних занять: вибір теми (за узгодженням із викладачем дисципліни), написання плану, конспекту лекції, семінарського заняття, вибір необхідних інтерактивних форм та засобів навчання;
  • самостійне проведення одного заняття зі учнями спеціалізованих навчальних закладів, або студентами 1–4 курсів.

Індивідуальні завдання студента-практиканта:

  • знайомство з педагогічним колективом та студентами вищого навчального закладу;
  • ознайомлення з навчальними планами з хореографічних дисциплін та веденням документації;
  • відвідування занять з усіх хореографічних дисциплін;
  • розробити плани-конспекти занять (а саме: практичне заняття, лекція, семінар) з хореографічної тематики ;
  • провести відкриті залікові уроки відповідно до графіку;
  • провести аналіз відвіданого уроку який проводять студенти практиканти, або самоаналіз свого уроку (якщо студент на даній базі практиці сам) ;
  • провести оцінку професійної компетентності викладача-практиканта;
  • виконання індивідуального науково-дослідного завдання студента (опрацювання наукової теми, що обумовлюється з керівником від кафедри режисури та хореографії з кожним студентом-практикантом індивідуально);
  • складання календарно-тематичного плану;
  • ведення щоденника практики;
  • оформлення документації практиканта.

Рекомендована література

Навчальні посібники

Бібліографічні відомості з питань мистецтва балетмейстера:

  1. Алексидзе Г. Школа балетмейстера / Г. Алексидзе. – М. : ГИТИС, 2013.
  2. Вальтерх И. Из архива балетмейстера: Дневники, переписка, сценарии. – Москва-Ленинград : Искусство, 1948.
  3. Базанов В. Работа над новой постановкой (технология оформления спектакля) / В. Базанов. – СПб. : Санкт-Петербургская государственная Академия театрального искусства, 1997.
  4. Богданов Г. Работа над танцевальной речью. – М. : ВЦХТ, 2006.
  5. Габович М. Душой исполненный полет (Об искусстве балета). – М. : Молодая гвардия, 1966.
  6. Загайкевич М. Драматургія балету. – Київ: Наукова думка, 1978.
  7. Загаров Р. Беседы о танце. (Мастера искусттв учасникам художественной самодеятельности) – М. : Издателсьтво ВЦСПС Профиздат, 1963.
  8. Захаров Р. Записки балетмейстера. – М. : Искусство, 1976.
  9. Захаров Р. Искусство балетмейстера. – М. : Искусство, 1954.
  10. Захаров Р. Работа балетмейстера с исполнителями. – М. : Искусство, 1967.
  11. Захаров Р. Сочинение танца: Страници педагогического опыта. – М.: Искусство, 1983.
  12. Настюков Г. Народный танец на самодеятельной сцене. (Совети балетмейстера) / Библиотека общественного руководителя художественной самодеятельности. – М. : ПРОФИЗДАТ, 1976.
  13. Новерр Ж. Письма о танце и балетах. – Л. – М.: Искусство, 1965.
  14. Карп П. Балет и драма / П. Карп. – Л. : Искусство, 1979.
  15. Карп П. О балете. – М. : Искусство, 1967.
  16. Кривохижа А. Гармонія танцю: Навчально-методичний посібник з викладання курсу. – Кіровоград, 2006.
  17. Кривохижа А. Роздуми про мистецтво танцю. Записки балетмейстера. – Кіровоград : Центрально-Українське видавництво, 2012.
  18. Мартиненко О. Хороводи / О. Мартиненко. – Бердянськ : Видавець Ткачук О. В., 2013.
  19. Самохвалова А. Мистецтво балетмейстера: Навчально-методичний посібник – Рівне : Видавець О. Зень, 2012.
  20. Слонимский Ю. Драматургия балетного театра ХІХ века. Очерки, Либретто. Сценарии / Ю. Слонимский. – М. : Искусство, 1977.
  21. Смирнов И. В. Искусство балетмейстера. – М. : Просвещение, 1986.
  22. Уральская В. Рождение танца / В. Уральськая. – М. : Советская Россия, 1982.
  23. Фёйе Р.-О. Хореография, или Искусство записи танца с характерними рисунками и знаками, по которым можно изучить оюлые виды танцев, труд, полезный для мастеров танца и для людей, имеющих отношение к танцу, написанный месьє Фёйе, мэтром танца / Пер., комм., вступ. ст. Н. В. Кайдановской. – М.: Издатель Доленко, 2010.
  24. Чмиль В. Композиция и постановка танца. – Киев, 1991
  25. Шевченко В. Мистецтво балетмейстера в народно-сценічній хореографії / В. Шевченко. – К. : ДАКККіМ, 2006.
  26. Ястребов Ю. Балетмейстер в театре оперетты. – М.: Искусство,1981.

 

Бібліографічні відомості з питань історії хореографічного мистецтва:

  1. Абызова Л. История хореогрического искусства / Л. Абызова. – СПб. : Композитор-Санкт-Петербург, 2012.
  2. Асафьев Б. О балете. Статьи. Рецензии. Воспоминания / Б. Асафьев. – М. : Музика, 1974.
  3. Аркина Н. Артисти балета (Время, роли, стиль) / Н. Аркина. – М. : Знание, 1984.
  4. Баланчин Дж. Сто один рас сказ о большом балете / Дж. Баланчин, Ф. Мэйсон. – М. : Крон-Пресс, 2000.
  5. Бахрушин Ю. А. История руского балета / Ю. Бахрушин. – М. : Просвещение, 1977.
  6. Белова Е. Ракурсы танца: телевизионный балет / Е. Белова. – М .: Искусство, 1991.
  7. Білошкурський В. Танцювальне мереживо Полтавського краю : збірник хореографічних матеріалів / В. Білошкурський, С. Шалапа., В.Перепілківна. – К. : НАКККіМ, 2014.
  8. Блок Л. Классический танец: История и современность. Л. Блок – М. : Искусство, 1987.
  9. Боримська Г. Самоцвіти українського танцю / Г. Боримська. – Київ : Мистецтво, 1974.
  10. Ванслов В. Балеты Григоровича и проблемы хореографи / В. Ванслов. – М. : Искусство, 1971.
  11. Ванслов В. Статьи о балете. Музыкально-эстетические проблемы / В. Ванслов. – Ленинград : Музыка, 1980.
  12. Гаевский В. Дивертисмент / В. Гаевский. – М. : Искусство, 1981.
  13. Гаевский В. Хореографические портреты / В. Гаевский – М. : Артист. Режиссер. Театр, 2008.
  14. Демидов А. «Лебединое озеро» / А. Демидов. – М. : Искусство, 1985.
  15. Демків Д. Ярослав Чуперчук: феномен гуцульської хореографії: Нарис, Спогади, Фотоматеріали / Д. Демків. – Коломия: Вік, 2001.
  16. Дем’яненко Н. Формування національної культури молоді в педагогічній спадщині В. М. Верховинця / Н. Дем’яненко. – Полтава : ТОВ «АСМІ», 2012.
  17. Эльяш Н. Балет народов СССР / Н. Эльяш. – М. : Знание, 1977.
  18. Кокуленко Б. Степова терпсихора / Б. Кокуленко. – Кіровоград : Степ, 1999.
  19. Колногузенко Б. Гастроли – путь к познанию (Мой Париж) / Б. Колногузенко. – Харьков : Харбковский обласной центр народного творчества, 2007.
  20. Колногузенко Б. Види мистецтв та хореографії / Б. Колногузенко. – Харків : ХНАК, 2014.
  21. Красовская В. Западноевропейский балетный театр: Очерки истории: от истоков до середины ХVІІІ века / В. Красовская. – М. : Искусство, 1979.
  22. Красовская В. Западноевропейский балетный театр: Очерки истории: Эпоха Новерра / В. Красовская.. – Ленинград: Искусство, 1981.
  23. Красовская В. Западноевропейский балетный театр: Преромантизм / В. Красовская. – Ленинград: Искусство, 1983.
  24. Красовская В.Западноевропейский балетный театр. Очерки истории / В. Красовская – СПб. : Издательство «Лань»; «Издательство Планета музыки», 2008.
  25. Красовская В. Русский балетный театр начала ХХ века. Танцовщики / В. Красовская. – Ленинград : Искусство, 1972.
  26. Красовская В. Русский балетный театр от возникновения до середины ХІХ века / В. Красовская. – М. : Искусство, 1958.
  27. Красовская В. Статьи о балете / В. Красовская. – Ленинград: Искусство, 1967.
  28. Красовская В. История русского балета / В. Красовская. – Ленинград : Искусство, 1978.
  29. Лифарь С. Танец: Основные течения академического танца / С. Лифарь. – М. : ГИТТИС, 2014.
  30. Паламарчук О. Музичні вистави Львівських театрів (1779–2001) / О. Паламарчук. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2007.
  31. Пасютинськая В. Волшебный мир танца / В. Пасютинськая. – М. : Просвещение, 1985.
  32. Пасютинськая В. Путешествие в мир танца / В. Пасютинская – Санкт-Петербург : Алетейя, 2011.
  33. Рославлева Н. Английский балет / Н. Рославлева. – М. : Государственное музикальное издательство, 1959.
  34. Слонимский Ю. Петербургские мастера балете ХІХ столетия. К. Дидло, Ж. Перро, А. Сен-Леон, Л. Иванов, М. Петипа / Ю. Слонимский. – Ленинград : Искусство, 1937.
  35. Слонимский Ю. Семь балетных историй / Ю. Слонимский. – Ленинград : Искусство, 1967.
  36. Слонимский Ю. Чудесное было рядом з нами: Заметки о петрогралском балете 20-х годов / Ю. Слонимский. – Ленинград : Советский композитор, 1984.
  37. Станішевський Ю. Балетний театр України: 225 років історії / Ю. Станішевський. – Київ : Музична Україна, 2003.
  38. Станішевський Ю. Балетний театр України, 1925–1975 / Ю. Станішевський. – Київ : Музична Україна, 1975.
  39. Станішевський Ю. Балетний театр Радянської України, 1925–1985: Шляхи і проблеми розвитку / Ю. Станішевський. – Київ : Музична Україна, 1986.
  40. Станішевський Ю. Лебеді чарівного озера / Ю. Станішевський. – Київ : Молодь, 1966.
  41. Станішевський Ю. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: Історія і сучасність / Ю. Станішевський. – Київ : Музична Україна, 2002.
  42. Станішевський Ю. Національна опера України 2001‑2011. / Ю. Станішевський. – Київ : Муз. Україна. 2012.
  43. Станішевський Ю. Хореографічне мистецтво / Ю. Станішевський.. – Київ : Радянська школа, 1969.
  44. Суриц Е. Хореогрфическое искустство двадцатых годов / Е. Суриц. – М. : Искусство, 1979.
  45. Трускиновская Д. 100 великих мастеров балета / Д. Трускиновская. – М. : Вече, 2010.
  46. Худеков С. Всеобщая история танца / С. Худеков. – М. : Эксмо, 2009.
  47. Худеков С. Н. Искусство танца: История. Культура. Ритуал / Худаков С. Н. – М.: Эксмо, 2010.
  48. Худаков С. Н. Иллюстрированная история танца / С. Худеков. – М. : Эксмо, 2009.
  49. Шереметьевская Н. Длинные тени (О времени, о танце, о себе). Записки историка балета и балетного критика / Н. Шереметьевская. – М. : Редакция журнала «Балет», 2007.
  50. Шумилова Э. Национальное своеобразие балета / Э. Шумилова. – М. : Знание, 1976.

 

Словники енциклопедії довідники:

  1. Абызова Л. Теория и история хореографического искусства : термины и определения : Глосарий / Л.  Абызова. – СПб. : Композитор, 2015.
  2. Азбука кино / Состав. И. Чанышев. – М. : Киноцентр, 1990.
  3. Балет: Энциклопедия / Гл. ред. Ю. Н. Григорович. – М.: Советская энциклопедия, 1981.
  4. Балет. Танец. Хореография; Краткий словарь танцевальных терминов и понятий / Сост. Н. Александрова. – Санк-Петербург6 Лань; Планета музики, 2008.
  5. Васильева Е. Танец. – М. : Искусство, 1968.
  6. Все об балете: Словар – справочник / Сост. Е. Суриц, ред. Ю. Слонимський. – М. : Музика, 1966.
  7. Все об искусстве / Текст М. Барберри; Пер. с англ. Г. Смирнова. – М. : ООО «Издательство АСТ». 2003.
  8. Грент Г. Практический словарь классического балета. – М. : МГАХ, РАТИ – ГИТИС, 2009. – 136 с.
  9. Енциклопедія українознавства / гол. ред. В. Кубуйович // Видання «Молоде Життя» – 1962. – Репринтне видання – Київ : Глобус, 1993. – 5 т.
  10. Зверева Н. Словарь театральных терминов (создание актерского образа) / Н. Зверева, Д. Дивнева. – М. : ГИТИС, 2014.
  11. Колесниченко Ю. Инструменты хореографа. Терминология хореографии / Ю. Колесниченко. – К. : Кафедра, 2012.
  12. Кулаков В. 2500 хореографических премьер ХХ века (1900–1945). Энцеклопедический словарь. / В. Кулаков, В. – М. : Дека-ВС, 2008.
  13. Культура і побут населення України / В. Науко, Л. Артюх, В. Горленко та ін. – К. : Либіть, 1993.
  14. Культурологічний: енциклопедичний словник / [М. Альчук, Ф. Бацевич, І. Бойко] – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013.
  15. Мельничук Г., 1000 незабутніх імен України. – Київ : Школа, 2005.
  16. Мистецтво України : Біогр. Довід. Упоряд. : А. Кудрицький, М. Лабінський; за ред. А. Кудрицького. – К. : Укр. енцикл. 1997.
  17. Музика наших дней Современная энциклопедыя «Аванте». / Вед. ред. Д. Володихин. – М. : Аванте. 2002.
  18. Паві П. Словник театру. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006.
  19. Словник-довідник з культурології / Укл. Р. Шестопад – Вінниця : Нова книга, 2007.
  20. Советские балеты. Краткое содержание / Сост. А. Гольцман; Общая ред. С. Аксюта. – М. : Советский композитор, 1984.
  21. Туркевич В. Хореографічне мистецтво у персонах. Довідник. – Київ: Біографічний інститут НАН України, 199.
  22. Українська фольклористика. Словник-довідник / укладання і загальна редакція М.Чорнопиского. – Тернопіль : Підручники і посібники. 2008.
  23. Українська етнологія / за ред. В. Борисенко. – К. : Либідь, 2007.
  24. Франгопуло М. 75 балетных либретто / М. Франгопуло, Л. Энтелис. – Ленинград : Советский композитор, 1960.
  25. Юцевич Ю. Музика. Словник-довідник / Ю. Юцевич. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2003.
  26. 100 балетных либретто / Состав. Л. Энтелис. – Ленинград : Музика, 1971.

 

Бібліографічні відомості з питань методики викладання хореографії:

 

  1. Акімова С. Тренаж і партерний тренаж / С. Акімова. – Львів : ЛДУФК, 2015.
  2. Березова Г. Хореографічна робота з дошкільнятами / Г. Березова. – Київ : Музична Україна, 1982.
  3. Бондаренко Л. Методика хореографічної роботи в школі / Л. Бондаренко. – Київ : Музична Україна, 1974. – 240 с.
  4. Бондаренко Л. Ритміка і танець у 1–3 класах загальноосвітньої школи / Л. Бондаренко. – Київ : Музична Україна, 1972.
  5. Голдрич О. Методика викладання хореографії / О. Голдрич. – Львів : Сполом, 2006.
  6. Голдрич О. Методика роботи з хореографічним колективом / О. Голдрич. – Львів : Каменяр, 2002.
  7. Голдрич О. Хореографія: / О. Голдрич. – Львів : СПОЛОМ, 2006
  8. Грёнлюнд Э. Танцевальная терапия. Теория, методика, практика / Э. Грёнлюнд, Н. Ю. Оганесян. – СПб. : Речь, 2011.
  9. Есаулов И. Устойчивость и координация в хореографии / И. Есаулов. – СПб. : Лань, Планета музыки, 2016.
  10. Забредовський С. Методика роботи з хореографічним колективом. / С. Забредовський. – К. : НАКККіМ, 2011.
  11. Зайфферт Д. Педагогика и психология танца. Заметки хореографа / Д. Зайфферт– СПб. : Лань, Планета музыки, 2012.
  12. Зубатов С. Методика роботи з хореографічним колективом / С. Зубатов С. – Київ : ІПК ПК, 1997.
  13. Мартиненко О. Теорія та методика роботи з дитячим хореографічним колективом (дошкільний вік) / О. Мартиненко. – Бердянськ : БДПУ, 2014.
  14. Мартиненко О. Методика роботи з дітьми старшого дошкільного віку / О. Мартиненко. – Бердянськ : Видавець Трачук О.В., 2010.
  15. Попова Е. Основы обучения дыханию в хореографи / Е. Попова. – Москава : Искусство, 1968.
  16. Савчин Л. Методика роботи з хореографічним колективом / Л. Савчин, В. Годовськиий – Рівне : Овід, 2012.
  17. Слобожан В. Хореографія дошкільнят: методика організації навчально-тренувальних знань / В. Слобожан. – Львів : ЦТДЮГ, 2013.
  18. Тараканова А. Танцюйте з нами. Навчально-методичний посібник для вчителів хореографії (1–4 кл) і керівників хореографічних гуртків – Вінниця: Нова книга, 2010.
  19. Шалапа С. Методика роботи з хореографічним колективом / С. Шалапа, Н. Корисько. – 2ч. – К. : НАКККІМ, 2015.

 

Бібліографічні відомості з питань методики викладання класичного танцю:

  1. Базарова Н. Азбука классического танца / Н. Базарова, В. Мей. – Ленинград: Искусство, 1983.
  2. Базарова Н. Классический танец. Методика четвертого и пятого года обучения / Н. Базарова. – Ленинград: Искусство, 1984.
  3. Березова Г. Класичний танець у дитячих хореографічних колективах / Г. Березова – Київ : Музична Україна, 1990.
  4. Березова Г. О. Класичний танець у дитячих хореографічних колективах. – – Київ : Музична Україна, 1977.
  5. Ваганова А. Основы классического танца / О. Ваганова. – Ленинград : Искусство, 1963.
  6. Валукин М. Эволюция движений в мужском классическом танце / М. Вакулин. – Москва : ГИТТИС, 2007.
  7. Волынський А. Книга ликований. Азбука классического танца / А. Волынський. – Санк-Петербург : Лань, Планета музыки, 2008.
  8. Головкина С. Уроки классического танца в старших класах / С. Головкина. – М. : Искусство, 1989.
  9. Звездочкин В. Классический танец. / В. Звездочкин. – Ростов-на-Дону : Феникс. 2003.
  10. Зихлинская Л. Десять уроков классического танца / Л. Зихлинская. – К. : Сталь, 2008.
  11. Костровицкая В. 100 уроков классического танца (с 1 по 8 класс) / В. Костровичкая. – Ленинград : Искусство, 1972.
  12. Костровицкая В. Школа классического танца / В. Костровицкая, А. Писарев. – Ленинград : Искусство, 1986.
  13. Мессерер А. Уроки классического танца / А. Мессерер. – Санк-Петербург: Лань, 2004.
  14. Тарасов Н. Классический танец. Школа мужского исполнительства / Н. Тарасов. – М. : Искусство, 1981.
  15. Цвєткова Л. Методика викладання класичного танцю / Л. Цветкова. – Київ : Альтерпрес, 2011.
  16. Чеккети Г. Полный ученик классического танца / Г. Чеккетти – М.: АСТ: Астрель, 2007.
  17. Яковлева Ю. Азбука балета / Ю. Яковлева. – М. : Новое литературное обозрение, 2008.

 

Бібліографічні відомості з питань методики викладання народно-сценічного та українського танцю:

  1. Авраменко В. Українські національні танки, музика і стрій. – Голівуд – Ню-Йорк – Винніпег – Київ – Львів, 1947.
  2. Аксьонова І. Танцювальна лексика Поліського краю: навчальний посібник / І. Аксьонова. – Рівне : Видавець О.Зень, 2012.
  3. Бігус О. Народно-сценічна хореографія Прикарпатського регіону / О. Бігус. – Київ : Видавництво Ліра-К, 2015.
  4. Бойко О. Художній образ в українському народно-сценічному танці : монографія / О. Бойко. – Київ : Видавництво Ліра-К, 2015.
  5. Василенко К. Лексика українського народного-сценічного танцю / К. Василенко. – Київ: Мистецтво, 1996.
  6. Василенко К. Украинский народный танец / К. Василенко. – М. : Искусство, 1981.
  7. Верховинець В. Теорія українського народного танцю / В. Верховинець – Київ : Музична Україна, 1990.
  8. Володько В. Методика викладання народно-сценічного танцю / В. Володько. – К. : НАКККіМ, 2014.
  9. Герасимчук Р. Народні танці українських Карпат. Книга 1. Гуцульські танці. – Львів: Національна академія наук України. Інститут народознавства, 2008.
  10. Герасимчук Р. Народні танці українських Карпат. Книга 2. Бойківські і лемківські танці. – Львів: Національна академія наук України. Інститут народознавства, 2008.
  11. Голдрич О. Барви Карпат / О. Голдрич. – Львів, 1999.
  12. Голдрич О. С. Танцюймо разом / О. Голдрич. – Львів : Сполом, 2006. Голдрич О. Музична хрестоматія / О. Голдрич, С. Хитряк. – Львів : Край, 2003.
  13. Гребєнщиков С. Белорусские танцы. – Минск : Наука и техника, 1978.
  14. Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво України А. Гуменюк. – Київ : Академія наук Української РСР, 1962.
  15. Гуменюк А. Українські народні танці / А. Гуменюк. – Київ : Академія наук Української РСР, 1963.
  16. Гусев Г. Методика преподавания народного танца: Упражнения у станка / Г. Гусев. – М. : ВЛАДОС, 2002.
  17. Есаулов И. Народно-сценический танец / И. Есаулов. – СПб. : Лань, 2014.
  18. Забредовський С. Витоки українського танцю / С. Забредовський. – К. : Центр національних культур, 2008.
  19. Зайцев Є. Основи народно-сценічного танцю. – Вінниця : Нова книга, 2007.
  20. Зацепина К. Народно-сценичесий танец / К. Зацепина, А. Климов, К. Рихтер и др.– М. : Искусство, 1976.
  21. Литвиненко В. Зразки народної хореографії. – Київ : Альтерпрес, 2008.
  22. Лопухов А., Ширяев А. , Бочаров А. Основы характерного танца.. – Санк-Петербург : Лань, 2007.
  23. Мардарь М. Элементы движений молдавского танца / М. Мардарь. – Кишенев : Картя Молдавеняскэ. 1975.
  24. Марценюк В. Викладання українського народно-сценічного танцю в мистецьких школах / В. Марценюк – Винниця : Нова Книга, 2017.
  25. Матвеев В. Русский народный танец. Теория и методика преподавания / В. Матвеев – СПб. : Планета музики, 2010.
  26. Петров К. Български народни танци. От североизточна България (Добруджа) / К. Петров – Варна : Славена, 1993.
  27. Петров К. Български народни танци. От Тракия / К. Петров. – Варна : Славена, 2009.
  28. Петров К. Български народни танци. От югозападна България (Пирин) / К. Петров. – Варна : Славена, 2008.
  29. Полятикін М. Народні танці Волині і Волинського Полісся. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008.
  30. Стуколкина Н. Четыре экзерсиса. Уроки характерного танца. – М. : Всероссийское театральное общество, 1972.
  31. Теорія та методика викладання українського народно-сценічного танцю: / Авт. А. М. Годовський, І. Ю. Аксьонова, О. Б. Аксьонов. – Рівне: РДГУ, 2003.
  32. Ткаченко Т. Народне танцы. Болгарские, венгерские, немецкие, польские, румынские, сербские и хорватские, чешские и словацкие. – М.: Искусство, 1975.
  33. Чурко Ю. Белоруский хореогрфический фольклор. – Минск : Вышэйая школа, 1990.

 

Бібліографічні відомості з питань методики викладання сучасного танцю:

  1. Александрова Н. Танец модерн – СПб : Лань, 2011.
  2. Андерсон Б., Растяжка для поддержания гибкости мышц и суставов.– Минск: Попурри, 2007.
  3. Андреева Ю. Танцерапия. – Санк-Петербург: Диля, 2004.
  4. Бернштейн Н. О ловкости и ее развитии. – М. : Фискультура и спорт, 1991.
  5. Володина О. Самоучитель клубных танцев: Funk, Trance, House / О. Володина, Т. Анисимова. – Ростов на дону : Феникс, 2005.
  6. Жак-Далькроз Еміль. Евритмія– К. : Театр-лабораторія «Nesctntes», 1998.
  7. Зуев Е. Волшебная сила растяжки. – М.: Советский спорт, 1990.
  8. Колногузенко Б. Сучасний танець та методика його викладання / Б. Колногузенко, І.  Макарова. – Харків : Слово, 2015.
  9. Лисицкая Т. Гимнастика и танец. Джаз-гимнастика. Диско-гимнастика. Брейкданс. – М. : Советский спорт, 1988.
  10. Малкани В. Релаксация. – Санк-Петербург: Диля, 2004.
  11. Медведева С. Музыка ног. Пособие по степу. – М., 2003.
  12. Нестерова Д. В. Самоучитель по танцам хип-хоп. / Д. Нестерова. – М. : АСТ: Астель: Политграфиздат, 2011.
  13. Никитин В. Композиция урока и методика преподавания модерн-джаз танца. – М. : Один из лучших, 2006.
  14. Никитин В. Мастерство хореографа в современном танце:– М. : ГИТТИС, 2011.
  15. Никитин В. Модерн-джаз танец: Этапы развития. Метод. Техника. – М. : Один из лучших, 2004.
  16. Никитин В. Стрейчинг в профессиональном обучении современному танцу – М. : ГИТИС,
  17. Плахотнюк О. Основи сучасної хореографії (Джаз-модерн танець, популярні масові танці) – Київ: Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв, 2006.
  18. Плахотнюк О. Стилі та напрямки сучасного хореографічного мистецтва – Львів. ЦТДЮГ, 2009.
  19. Погребняк М. Танець «модерн» ХХ ст. : витоки, стильова типологія, панорама історичної ходи, еволюція : монографія / М. Погребняк. – Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка. 2015.
  20. Подберезкин В. Секреты степа / В. Подберезкин. – К. : Созвучие, 1995.
  21. Поляков С. Основы современного танца. – Ростов на дону : Феникс, 2005.
  22. Собинов Б. Поддержка в танце. – М. : Искусство, 1964.
  23. Собинов Б. Эстрадно-спортивные танцы. – М. : Искусство, 1962.
  24. Сучасне хореографічне мистецтво: підґрунтя, тенденції, перспективи розвитку : навчально-методичний посібник / упор. О. Плахотнюк. – Львів : СПОЛОМ, 2016.
  25. Сучасний танець. Основні теорії і практики / О. Бігус, О. Маншиліна, Д. Кондратюк. Л. Мова, А. Журавльова, І. Герц, Н. Донченко, Н. Батєєва. – Київ : Ліра-К, 2016.
  26. Шабаліна О. Пластичність. Мова. Тіло : монографія / О. Шабаліна. – Київ : ФО-П Поліщук О. В., 2017.
  27. Шалапа С. Теорія і методика викладання спортивного танцю / С. Шалапа. – К. : НАКККіМ, 2015.
  28. Шариков Д. Класифікація сучасної хореографії. – К. : Видавець Карпенко В. М., 2008.
  29. Шереметьевская Н. Прогулка в ритмах степа. – М. : Печатное дело, 1996.
  30. Шереметьевская Н. Танец на эстраде. – М. : Искусство, 1985.

 

Бібліографічні відомості з питань педагогіки, психології, анатомії:

  1. Бландин Кале-Жермен. Все о правильном дыхании и дыхательных техниках– М. : АСТ: Астрель, 2008.
  2. Виховний та мистецький вплив сучасного хореографічного мистецтва на розвиток творчих здібностей молоді: тенденції та перспективи розвитку / Упорядник О. Плахотнюк. – Львів : ЦТДЮГ, 2014.
  3. Власова О. Педагогічна психологія : навч. посібник / О.Власова. – К. : Либідь, 2005.
  4. Галузинський В. Основи педагогіки та психології вищої школи / В. Галузинський, М. Євнух. – К. : Інтел, 1995.
  5. Головінський І. Педагогічна психологія. – К.: Аконіт, 2003.
  6. Дубравська Д. Основи психології : навч. посібник / Д. Дубравська. – Львів : Світ, 2001.
  7. Заброцький М. Основи вікової психології / М. Заброцький. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2009.
  8. Загальна психологія. За ред. Ю. Трофімова. – К. : Либідь, 2003
  9. Каган М. Морфология искусства / М. Каган. – Ленинград : Искусство, 1972.
  10. Кінезіологія танцю та складно-координованих видів спорту : навчально-методичний посібник / упорядник О. А. Плахотнюк. – Львів : Кафедра режисури та хореографії ЛНУ ім. І. Франка, 2017.
  11. Копець Л. Психологія особистості. Навчальний посібник (2 вид.). – К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2008.
  12. Кулка И. Психология искусства / И. Кулка. – Харьков, Гуманитарный Центр, 2014.
  13. Кутішенко В. Вікова та педагогічна психологія / В. Кушніренко. – К. : Центр учбової літератури, 2010.
  14. М’ясоїд П. Загальна психологія : навч. посібник / П. М’ясоїд. – 2-е вид., доп. – К. : Вища школа, 2001.
  15. Миловзорова М. Анатомия и физиология человека. – М. : Медицина, 1972. – 232 с.
  16. Панок В. Основи практичної психології : підручник / В. Панок, Т. Титаренко та ін. – К. : Либідь, 2003.
  17. Партико Т. Загальна психологія. Академічний курс / Т. Партико. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2008.
  18. Психологія та педагогіка / Л.. Колеснінченко, М. Артюшина, О. Котикова та ін.; за аг. ред. Л. А. Колеснінченко. – К. : КНЕУ, 2008.
  19. Русинка І. Психологія : навч. посібник / І. Русинка. – К. : Знання, 2007.
  20. Савчин М. Вікова психологія / М. Савчин, Л. Василенко. – К. : Академ-видав, 2011
  21. Семенова А. Основи психології і педагогіки : навч. посібник / А. Семенова, Р. Гурін, Т. Осипова. – К. : Знання, 2006.
  22. Сидоренко П. Анатомія та фізіологія людини / П. Сидоренко, Г. Бодаренко, С. Куц. – К. : Медицина, 2009.
  23. Фридман Л. М., Кулагина И. Ю. Психологический справочник учителя / Л. Фридман, И. Кулагина. – Москва : Просвещение,
  24. Хаас Ж. Анатомия танца / Ж. Хаас. – Минск : Попурри, 2011.
  25. Швай Р. Психологія та педагогіка творчості / Р. Швай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2014 р.
  26. Шевчук А. Українські музично-хореографічні традиції як засіб музично-рухового розвитку старших дошкільників / А. Шевчук. – Фастів : Поліфаст, 2005.

Матеріали

Педагогічна складова педагогічної (асистентської) практики

 

Зміст виконання педагогічної складової до індивідуального завдання

Організація навчального процесу (за фахом) у вищій школі

 

Під час магістерської практики студенти самостійно планують й проводять навчальні заняття (лекцію, семінарське, практичне, лабораторне заняття) з освітніх, фахових курсів.

Проводячи навчальне заняття (лекцію, семінарське, практичне заняття) студент виконує такі дії:

  • визначає мету навчального процесу як кінцевого результату, якого бажає досягнути викладач та студенти; окреслює систему завдань на кожне навчальне заняття відповідно до мети, що охоплюють конкретні знання, уміння, навички, досвід, які набувають студенти тощо;
  • відбирає зміст навчального матеріалу для кожного заняття, зокрема – знання, поняття, факти, теорії, проблеми, актуальні для життя, професійної діяльності студентів;
  • застосовує систему стимулів для розвитку позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів відповідно до їхніх потреб, інтересів (кожна дія викладача може бути стимулом; найкращими стимулами для розвитку інтересів, задоволення потреб студентів є застосування актуальної інформації, пов’язаної з життєвим досвідом, планами студентів, їхньою майбутньою професійною діяльністю, залучення їх до активної, інтерактивної діяльності, створення продуктивного, психологічно-комфортного освітнього середовища, визнання значущості особистості студента тощо);
  • організовує навчально-пізнавальну діяльність студентів як вияв їхньої активності, власного пошуку, мислення; як міжособистісне спілкування, обмін думками, спільне прийняття рішень, вияв особистісного ставлення до змісту цього процесу; з цією метою застосовує активні й інтерактивні методи навчання, індивідуальні, групові, парні, колективні форми діяльності студентів;
  • регулює процес навчання студентів шляхом передавання й отримання від них зворотного зв’язку, аналізу їхніх знань, умінь, особистих суджень, думок, рефлексій тощо, а також висловлює оцінні судження про їхню діяльність, успіхи;
  • оцінює кінцеві результати, досягнення студентів, посилаючись на конкретні критерії, аргументи.

 

Методичні вказівки до організації і проведення лекції

І. Загальні відомості

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні лекція є важливою ланкою, доцільною формою організації навчання у вищому навчальному закладі. Її загальне призначення – формування у студентів орієнтовної основи для оволодіння знаннями, уміннями, навичками, їх позитивного ставлення до життєвих реалій, що вивчаються, смаку до науки і дослідницької діяльності. Слово «лекція» у перекладі з латинської мови означає “lectio” – читання, а лектор – “lector”, читець. Лекція активно застосовувалася в середньовічних університетах у формі читання й коментування викладачем тексту книг. В історії розвитку вона стала важливою формою словесного, особистісного впливу викладача, оратора на людину.

У науковій, психолого-педагогічній літературі існує багато аргументів щодо пасивного характеру лекції як форми організації навчання. Зазначено, що лекція:

  • привчає студентів сприймати готові думки, гальмує їхнє самостійне, творче мислення;
  • змушує студентів займати позицію об’єкта навчального процесу;
  • гальмує їхню активність, розвиток внутрішньої мотивації навчання, оскільки студенти позбавлені можливості самостійного пошуку, відкриття істин, критичного аналізу;
  • регламентована в часі, тому наукова, навчальна інформація подається у визначеному, обмеженому обсязі;
  • спроможна задіяти, захопити тільки деяку частину слухачів, адже рівень їхнього розвитку, інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, індивідуальні здібності тощо є відмінні;
  • обмежує можливості викладача щодо перетворення аудиторії студентів у єдиний колектив, спільноту.

Отож поряд з лекцією повинні застосовуватися інші форми організації навчання: семінарські, практичні, лабораторні заняття, тренінги та інші організаційно-методичні форми, що активізують самостійну, творчу пошуково-дослідницьку діяльність студентів. Проте повна відмова від лекцій порушує науковий рівень, цілеспрямований, системний характер організації навчального процесу, обмежує можливості позитивного особистісного впливу викладача на внутрішній світ, поведінку студентів.

Доцільність і необхідність лекції як важливої форми організації  навчального процесу у закладах вищої освіти зумовлена такими причинами:

  • лекція іноді є основним джерелом наукової, навчальної інформації у зв’язку з відсутністю необхідних підручників і посібників;
  • викладач повідомляє сучасну наукову інформацію, результати останніх досліджень, що не знайшли висвітлення у підручниках і посібниках;
  • у змісті лекції викладач має змогу використати результати власних спостережень, досліджень, а також і своїх колег;
  • існують різноманітні наукові концепції, підходи до трактування сутності явищ, понять, що можуть бути доступно і стисло висвітлені викладачем;
  • деякі факти, теорії, концепції неоднозначно, суперечливо або складно обґрунтовуються в науковій літературі і потребують дохідливого пояснення лектором;
  • під час лекції викладач має змогу здійснювати вплив на формування ціннісних орієнтацій студентів, розкривати у змісті не лише наукові поняття, положення, але й світоглядні, моральні, етичні ідеї та норми.

Позитивні сторони лекції будуть підсилені, а слабкі зменшені, за умови, якщо викладач:

  • взаємодіє, спілкується зі студентами як рівноправними партнерами, суб’єктами спільної навчально-пізнавальної діяльності;
  • стимулює активність студентів, розвиток їхнього критичного, творчого мислення шляхом постановки проблемних питань, залучення їх до дискусії, діалогу, висловлювання власних міркувань;
  • регулює увагу студентів, спонукає їх до слідкування за власною думкою;
  • не критикує судження слухачів, а лише здійснює відгук на їхні міркування, спирається на них під час викладу змісту;
  • висловлює власні точки зору, виявляє своє захоплення відповідною темою, галуззю науки;
  • постійно здійснює зворотній зв’язок, слідкує за динамікою емоцій студентів, перевіряє рівень розуміння, осмислення ними навчальної інформації.

ІІ. Вимоги до проведення лекції:

  • створення психологічно-комфортної атмосфери взаємодії зі студентами, атмосфери співробітництва та спільного міркування;
  • дотримання лектором педагогічного такту, вияв уважного, позитивного ставлення до студентів;
  • науковість та інформативність викладання, застосування сучасних наукових підходів;
  • доказовість, аргументованість викладу основних положень;
  • логічність, послідовність, системність висвітлення змісту навчальної інформації;
  • доступність, ясність, чіткість пояснення, інтерпретації наукових положень;
  • включення у зміст актуальних соціальних, моральних проблем, інформації, значущої для професійної діяльності, особистісного розвитку студентів;
  • активізації мислення студентів, опора на їхній життєвий досвід;
  • емоційність викладу навчального матеріалу;
  • застосування аудіовізуальних засобів, дидактичних матеріалів.

ІІІ. Структура лекції

Процес організації лекцій складається з трьох частин:

  • вступна
  • основна
  • заключна

У вступній частині викладач:

  • встановлює контакт з аудиторією: вибір пластичної пози, доброзичливої міміки, жестів, відкритості до аудиторії, середнього рівня мускульної мобілізації; позбуття просторових, термінологічних бар’єрів; показ особистого позитивного психо-емоційного стану і готовності до взаємодії; встановлення позиції «Ми»;
  • налагоджує зв’язок із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначає її місце у системі тем, розділів навчального курсу; прогнозує її подальший розгляд;
  • повідомляє тему лекції, створює у студентів позитивну установку на її вивчення;
  • визначає основні питання, що будуть розглядатися під час лекції; повідомляє і дає коротку характеристику основної рекомендованої літератури;
  • захоплює увагу студентів шляхом творчого поєднання різноманітних методичних прийомів: коротка емоційна розповідь про реальні події, історії з власного життя, цікаві факти тощо; виявлення новизни навчальної інформації (показ таких сторін, що перевищує очікування студентів); показ викладачем власного інтересу до теми, переживань, думок.

Вступна частина не повинна займати багато часу – лише 5–6-хв. Але від початку залежить подальший хід лекції. Головне завдання викладача на цьому етапі – залучення самих студентів до лекції, психологічна підготовка їх до сприймання основного навчального матеріалу. Зазначені етапи вступної частини є взаємопов’язані; дотримуватися їх варто в довільній формі; деякі з них діють одночасно.

Основна частина лекції тісно поєднана з вступною. Перехід до неї іноді є непомітним для студентів. Для організації активного сприймання ними нової навчальної інформації викладач може:

  • поставити питання, на яке немає готової відповіді, але яке загострює увагу;
  • запросити студентів до повідомлення своїх міркувань щодо конкретних ідей;
  • зробити екскурс в історію розвитку явищ, понять, що розглядаються на лекції;
  • шляхом методу мозкової атаки (брейнстормінгу) стимулювати студентів до обміну ідеями щодо визначеної викладачем проблеми.

Основна частина лекції є найбільш відповідальною і тривалішою у часі. В цій частині викладач висвітлює зазначені на початку лекції питання, обгрунтовує необхідні теоретичні положення. Відповідно до сутності кожного питання викладач обирає доцільні методи, прийоми у єдності з необхідною формою викладу. Варто, щоби шлях висвітлення кожного питання був відмінним і зумовлював своєрідний стиль діяльності і поведінки педагога. Не зважаючи на деякі відмінності, схема і вимоги до розгляду питань, що відповідають загальноприйнятим вимогам до лекції є однаковими. Протягом основної частини викладач використовує такі ідеї:

  • у процесі організації сприймання студентів спрямовує розвиток їхніх уявлень на виокремлення суттєвих (критеріальних) ознак явища, поняття;
  • постійно дбає про адекватне розуміння слухачами навчальної інформації шляхом пояснення, інтерпретації суттєвих ознак явища, розгляду їх у різних виявах, для цього застосовує різноманітні варіанти поєднання методів, прийомів формування мислительних дій студентів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння, розрізнення, узагальнення тощо);
  • постійно контролює рівень розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу шляхом візуального контакту з аудиторією, постановки питань: «Ваша думка?», «А чому…?», «Що краще…?»;
  • у процесі висвітлення кожного питання розмірковує разом зі студентами про його об’єктивну і суб’єктивну значущість, зв’язок з професійною і практичною діяльністю;
  • визначає різні альтернативні підходи, теорії розгляду понять, явищ, спонукає студентів до самостійної оцінки, вибору цих підходів;
  • слідкує за логікою власного викладу, обґрунтування положень, міркування, мовлення; застосовує різні методи логічної побудови змісту навчальної інформації (індукції, дедукції), дбає про системність, послідовність, наступність у висвітленні; кожне положення аргументує, підтверджує;
  • стимулює активне слухання та участь студентів в оволодінні знаннями, залучає їх до обговорення теоретичних положень, ідей, актуалізації власного життєвого досвіду;
  • постійно підтримує психологічно-комфортну атмосферу під час лекції, контакт зі студентами: уникає жорсткого контролю, проте підтримує порядок; відгукується на висловлення студентів, їхні питання; показує розуміння внутрішнього стану студентів; спостерігає за усіма змінами в аудиторії, зауважує тільки ті моменти, які негативно впливають на увагу, активність, емоції, поведінку студентів;
  • підтримує і розвиває інтерес студентів до навчального матеріалу, позитивну мотивацію процесу пізнання, пошуку.

Заключна частина лекції є не менш важливою. Це є останній акорд у виконанні діяльності. Не вдале закінчення лекції здатне погасити позитивні враження, емоції студентів, отримані студентами протягом лекції. У цій частині педагогу доцільно бути особливо обережним. Втома студентів, які втрачають увагу, поглядають на годинники, починають вести розмови, а також виснаження викладача можуть викликати втрату ним контролю над слухачами або самоконтролю. Тому викладач іноді закінчує лекцію без загальної оцінки, процесу висновків і підсумків щодо обговореної навчальної інформації, виокремлення провідних ідей, знань. Окрім цього, лекцію необхідно завершити на такому ж мажорному, оптимістичному рівні, із такою ж енергією, як і на початку.

У заключній частині педагог:

  • здійснює логічні, лаконічні висновки про основні поняття, положення, теорії, що розглядалися;
  • нагадує про семінарські заняття, визначає характер обговорення та аналізу висвітлених ідей на цьому занятті, прагне не завантажувати студентів великим обсягом інформації;
  • дає студентам можливість висловитися щодо лекції, явищ, що вивчалися, поставити питання;
  • коротко повідомляє проблеми, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв’язку з висвітленими, створює позитивні очікування щодо наступної зустрічі;
  • дякує студентам за увагу і прощається з аудиторією.

ІV. Підготовка викладача до проведення лекції

Підготовка лекції – це напружена, складна, відповідальна діяльність викладача, що потребує значної концентрації зусиль і вияву майстерності. Цей процес вимагає тривалого часу і передбачає не тільки написання тексту лекції, але й:

  • психологічну підготовку педагога до її проведення;
  • глибоке осмислення мети лекції, сутності головних положень, ідей;
  • «внутрішнє переживання» її змісту;
  • вироблення педагогом власних переконань у його значущості, впевненості у своїх знаннях;
  • оволодіння майстерністю виступу і взаємодії з аудиторією.

Процес підготовки лекції складається з таких етапів:

  • визначення теми, її місця в навчальному курсі, зв’язку з попередніми і наступними темами; коротке, чітке, лаконічне формування теми;
  • постановка та осмислення мети лекції як очікуваних результатів, яких бажає досягнути лектор (формування наукових понять, знань, оволодіння принципами, орієнтирами виконання дій тощо);
  • виокремлення основних питань, головної ідеї, що пронизує усю лекцію, осмислення задуму лекції;
  • опрацювання необхідної науково-теоретичної літератури, навчально-методичних посібників, сучасних наукових досліджень;
  • визначення обсягу навчальної інформації, зокрема обсягу матеріалу з кожного питання, відбір доцільної і важливої наукової і навчальної інформації;
  • складання плану лекції;
  • мисленне уявлення конкретної студентської аудиторії, для якої готується лекція, характерних особливостей студентів відповідного курсу, усвідомлення специфіки їхнього фаху, своєрідності поведінки під час лекції, кількості людей в аудиторії;
  • структурування змісту навчальної інформації за питаннями, дотримання логіки, послідовності, системності, продумування питань для дискусії, діалогу, аргументів для доказу тверджень, прикладів з практичної діяльності із врахуванням фаху і специфіки студентської аудиторії, відбір доцільних методів, прийомів;
  • мисленне проговорення, осмислення змісту навчальної інформації з різних точок зору, усвідомлення власного розуміння навчального матеріалу;
  • підбір і підготовка наочного матеріалу;
  • написання повного тексту лекції із використанням чітких визначень і формулювань;
  • усне проголошення змісту лекції (особливо для викладачів-початківців) або окремих фрагментів; вироблення, коректування моделі, стилю, манер ораторського виступу і взаємодії зі студентами.
  1. Методичні поради студентам-практикантам щодо проведення лекції

Майстерність організації лекції формується у процесі набуття викладачем педагогічного досвіду. Однак деякі поради у цьому напрямі допоможуть студентам уникнути  суттєвих помилок і досягнути успіху в початкових спробах.

  • Сумлінна, відповідальна підготовка лекції – умова успішного, ефективного її проведення. Текст лекції доцільно не вивчити, а глибоко осмислити, пережити, компетентно оволодіти основними положеннями, ідеями.
  • Читання лекції за конспектом є шкідливим як для викладача, так і для студента. У такому випадку він неспроможний налагодити і підтримувати контакт з аудиторією, здійснювати виховний, емоційний вплив на студентів, отримувати зворотний зв’язок від них і вносити корективи в процес організації лекції. Звертатися до конспекту необхідно для дотримання структури лекції, формуллювання теоретичних визначень, положень, а також посилання на джерела інформації тощо.
  • Недоцільно передавати зміст навчального підручника, посібника під час лекції, інакше можна позбавити студентів можливості самостійно працювати. Важливо застосовувати цікаві факти, нові підходи, концепції, що не набули поширення в науковій літературі.
  • За обмежений час лекції неможливо розкрити повний об’єм науково-навчального матеріалу з конкретної теми і це не є завданням викладача. Його мета під час лекції – спрямувати увагу студентів на провідні ідеї, положення, сформувати у них наукові поняття, судження, скерувати їх у напрямі вироблення власних поглядів, концепцій.
  • Перевантаження змісту лекції науковими термінами, фактами, категоріями розпорошує увагу слухачів, швидко втомлює їх і зумовлює здійснювати записи у конспекті автоматично. Значна кількість нової інформації ускладнює розуміння студентами сутності явищ, положень, знижує позитивну мотивацію навчання. Недостатня інформативність лекції також небезпечна: викликає сум, нудьгу у студентів, спонукає займатися посторонніми справами.
  • Без інтересу студентів до змісту навчального матеріалу лекція втрачає свою ефективність.

Для формування позитивного ставлення до змісту небхідно:

  • розглядати проблеми актуальні для фахової діяльності студентів, їхнього життя;
  • висвітлювати положення, ідеї, що сприяють самопізнанню, самовдосконаленню студентів;
  • застосовувати парадоксальні факти, виявляти невідповідності у теорії і практиці;
  • знаходити зв’язок між змістом і життєвим досвідом студентів;
  • виявляти в явищах, теоретичних постулатах ті сторони, які дивують, вражають студентів;
  • застосовувати історичні аспекти наукових знань (біографічні факти із життя вчених, історичні моменти наукових відкриттів, досліджень тощо);
  • розглядати наукові концепції, теорії через призму дискусій вчених, сучасних досліджень, особистого бачення проблеми;
  • переконувати у важливості конкретних наукових знань, виявляти їхню світоглядну, моральну цінність;
  • застосовувати гумор, жартівливі історії у процесі викладу.

Необдумані питання для дискусій, діалогу зі студентами, стимулювання їхньої активності можуть бути педагогічно недоцільними.. Постановка цих питань, насамперед, потрібна для залучення студентів до співпраці з викладачем з метою розгляду, висвітлення наукових положень. Деякі питання необхідно ставити студентам для перевірки рівня розуміння ними навчального матеріалу, вияву їхніх життєвих уявлень, очікувань.

Варто використовувати імпровізацію під час лекції, але це не означає – говорити що-небудь без сенсу і мети. Імпровізація необхідна для розвитку міркування студентів, опори на їхню думку та розгортання цієї думки у напрямі завдань лекції.

Важливим для педагога є не тільки що сказати, але й як сказати. Емоційність викладу залежить саме від культури мовлення. Воно повинно бути образним (наявність метафор, порівнянь, фразеологізмів, синонімів тощо), літературним, позбавлених русизмів, побутових слів. Через інтонацію викладач може виокремлювати важливі положення, думку, яку хоче донести студентам. Речення бажано будувати таким шляхом, щоб студенти почули і зрозуміли контекст і сенс висловлювань. Одну і ту ж саму думку іноді варто проговорити різними словами, застосувати відмінні структури речень.

Дикція педагога повинна бути виразною, чіткою, зрозумілою. Говорити доцільно голосно, періодично змінюючи його тембр для концентрації уваги студентів, виокремлення  необхідних  ідей, показу педагогом власного ставлення до змісту,  його емоцій, коли це необхідно.

Дихання під час лекції потребує регулювання, застосування доцільних пауз, ритмічного застосування вдихів і видихів.

Від темпу лекції значною мірою залежить  увага, сприймання, розуміння, активність, поведінка студентів. Його також слід цілеспрямовано регулювати. Повільний темп викладу застосовується для запису студентами інформації, її осмислення, акцентування викладачем уваги слухачів на суттєві, критеріальні ознаки явищ, значущі положення. Для першокурсників темп лекції також повинен бути дещо повільним (менше ніж 50-60 слів в хвилину). Для старших курсів швидкість мовлення повинна зростати. Загалом варто обирати середній темп, лекцію не можна перетворювати у диктування змісту.

Ефективність лекції значною мірою залежить від емоційного стану викладача, психічної готовності до її проведення. Незалежно від настрою педагог приходить в аудиторію привітним, радісним, орієнтованим на працю. Навіть якщо у нього негативне самопочуття, відсутнє бажання взаємодіяти зі студентами саморегуляція свого стану перед тим, як відкрити двері аудиторії, є обов’язковою. Створення позитивної установки на ефективне проведення лекції є важливим засобом успіху.

Майстерність лектора визначається   його умінням виявляти педагогічний такт, повагу до студентів, толерантність. Без контролю імпульсивності емоцій неможливо досягнути цілеспрямованого керівництва процесом. Педагог не має права виявляти гнів, бурхливе роздратування, вдаватися до криків. Проте він повинен бути щирим перед студентами, здійснювати контроль за порядком, дисципліною під час лекції. Він може виявити своє обурення, але  оцінюючи не особистість студента, а конкретну ситуацію.

Педагог не стане авторитетним для студентів, якщо він ігнорує їхню поведінку, дисципліну під час лекції. Не можна бути байдужим до студентів, які не працюють в аудиторії (читають газети, займаються іншими справами, тихенько розмовляють тощо). Замість критики, пригнічення особистості таких студентів доцільно ненав’язливо залучати їх до участі в обговоренні питань, повідомлення власних міркувань, тобто не давати їм можливості бути відсутнім під час лекції.

Важливо пам’ятати, що сучасний студент прагне спілкуватися з таким педагогом, який володіє культурою поведінки, поважає студентів, розуміє їхні самопочуття, є відкритим до їхніх думок. Водночас він повинен бути найсправжнім вченим, розумним співбесідником, компетентним фахівцем, впевненим у своїх силах, вимогливим до себе і до студентів.

 

ОРІЄНТОВНА СХЕМА АНАЛІЗУ ЛЕКЦІЇ

  1. Зміст лекції: науковість, відповідність сучасному рівню розвитку науки. Ідейна спрямованість – відбір змісту матеріалу, що викладається, висвітлення його з певних філософських позицій, визначення головних ідей світосприймального характеру, питання методології науки, зіставлення різноманітних концепцій. Активізація мислення, висунення проблемних питань, показ суперечностей упродовж лекції, ознайомлення з історією наукового пошуку, визначення проблем для значущості матеріалу та його застосування в майбутній спеціальності – професійна спрямованість. Наявність матеріалу, якого немає в підручниках. Пояснення найбільш складних питань. Наявність завдань для самостійного відпрацювання матеріалу, зв’язків із попередніми лекціями, розділами курсу, внутрішньопредметних та міжпредметних зв’язків.
  2. Методика читання лекцій: чітка структура лекції, логіка викладу, повідомлення літератури до теми або до всього курсу. Доступність, аргументованість. Виокремлення головного у матеріалі та висновках. Використання деяких прийомів закріплення – повторення, запитання на перевірку розуміння, засвоєння, підведення підсумків. Використання ТЗН (у разі необхідності), застосування лектором опорних матеріалів (текст, конспект, окремі записи, відсутність опорних записів тощо).
  3. Керівництво роботою студентів: Допомога у веденні записів (зміна темпу: уповільнений темп за умов важливості виділення матеріалу), використання прийомів підтримки уваги – цікаві приклади, риторичні запитання, жарти і т. ін. Спонукання до запитань з боку студентів.
  4. Особистість лектора: Знання предмету. Емоційність, голос, дикція. Якість, чіткість, забарвленість, грамотність мовлення. Зовнішній вигляд. Уміння триматися перед аудиторією. Уміння бачити та відчувати аудиторію, встановлювати з нею контакт.
  5. Результати лекції: інформаційна цінність лекції. Виховний вплив. Досягнення дидактичних цілей.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

І. ПАМ’ЯТКА НА ДОПОМОГУ СТУДЕНТАМ-ПРАКТИКАНТАМ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРУ

Семінарські заняття є ефективною формою організації навчальних занять, з якими органічно поєднуються лекції.

Семінар (від лат. “seminarium” – «розсадник», переносно – «школа») – це особлива форма навчальних практичних занять, яка полягає у самостійному вивченні  студентами за завданнями викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наступним оформленням навчального матеріалу у вигляді рефератів, доповідей, повідомлень тощо.

Основними дидактичними цілями їх проведення є:

  • забезпечити педагогічні умови для поглиблення і закріплення знань студентів з основ даного курсу, набутих під час лекцій та у процесі вивчення навчальної інформації, що виноситься на самостійного опрацювання;
  • спонукати студентів до колективного творчого обговорення найбільш складних питань навчального курсу, активізація їх до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування у них навичок самоосвіти;
  • оволодіння методами аналізу фактів, явищ і проблем, що розглядаються та формування умінь і навичок до здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності.

Семінарські заняття виконують такі основні функції (відповідно формулюють дидактичні цілі заняття: навчальну, виховну і розвивальну):

  • навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);
  • розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);
  • виховну (патріотичне виховання, виховання економічної, екологічної культури і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби здорового способу життя тощо);
  • діагностично-корекційну (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин його засвоєнні та їх подолання) та ін.

Отож, визначаючи методичну концепцію організації і проведення семінарських занять, слід виходити з того, що:

  • під час вивчення різних дисципліни студенти повинні засвоїти їх провідні ідеї (зміст понять, положень, законів, теорій та ін.); знати галузі їх використання; вміти застосовувати набуті знання, вміння й навички під час вивчення фахових дисциплін, у майбутній практичній діяльності тощо;
  • до семінарських занять ставляться загальнодидактичні вимоги (науко­вість, доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв’язку, проблемність та ін.);
  • у методиці проведення семінарських занять є певні особливості, зумов­лені логікою викладання конкретної дисципліни;
  • необхідно забезпечити високий рівень мотивації (вивчення теми слід розпочинати із з’ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності тощо);
  • дотримання принципу професійної спрямованості та здійснення різнорівневих міжпредметних зв’язків з іншими дисциплінами, практичним навчанням забезпечує формування єдиної системи знань умінь та навичок студентів;
  • важливим є також формування професійної культури і мислення;
  • у процесі проведення семінарського заняття необхідно забезпечувати ор­ганічну єдність теоретичного і дослідницько-експериментального пізнання;
  • семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, рактичними і лабораторними заняттями та самостійної роботою студентів.

Відмінною особливістю семінару як форми навчальних занять є:

  • активна участь самих студентів у з’ясуванні сутності проблем, питань, що були винесені на розгляд;
  • викладач надає студентам можливість вільно висловлюватися під час розгляду питань, що винесені на обговорення, допомагає їм вірно будувати свої міркування;
  • така навчальна мета семінару вимагає, щоб студенти були добре підготовлені до заняття;
  • якщо студенти непідготовлені до заняття, то семінарське заняття перетворюється у фронтальну бесіду (викладач задає питання, студенти відповідають на них).

Існує багато різновидностей семінарсь­ких занять, які відрізняються як за змістом, так і за формою організації роботи. У процесі проходження практики під час викладання тої чи іншої дисципліни рекомендується використовувати різні види семінарських занять, зокрема:

Таблиця 1. Види семінарських занять
Вид семінару Його коротка характеристика
Семінари-бесіди найпростіша форма семінару, побудована на основі евристичної бесіди (студенти дають відповіді на запитання, що мають проблемний характер і вимагають творчого, продуктивного мислення, як-от: “Чому …?”, “Як Ви вважає­те…?”, “Чим можна пояснити… ?” тощо);

дискусія (від лат. розгляд, дослідження) є вищим рівнем евристичної бесіди; найбільш поширеними і ефективними є: “круглий стіл”, форум, дебати, симпозіум (базуються на обміні думками між усіма учасниками, що привчає студентів самостійно мислити, сприяє роз­витку аналітичних навичок, розвиває здатність до ви­важеної аргументації,  обстоювання власної точки зору, адекватно оцінювати себе та поважати думки інших);

може проводитися шляхом розгляду питань у вигляді невеликих доповідей студентів та подальшого обговорення учасниками семінару;

Наукові семінари

 

·         характеризуються високим рівнем узагальнення знань, умінь, нави­чок; дидактичні цілі і зав­дан­ня цього заняття реалізуються шляхом заслуховування і широкого аналізу звітів студен­тів про проведену науково-пошукову роботу;

·         проводяться у формі наукових конференцій; на них студенти виступають з доповідями, у яких висвітлюють результати виконаної ними науково-пошукової роботи, підготовки до студентських наукових конференцій тощо

З використанням ігрових ситуацій проводяться у формі пізнавальної гри за типом телевізійних ігор (наприклад: “Що, де, коли?”, “Рейн-ринг”, “КВК” та ін.);

ефективним різновидом  є рольові ігри, що проводяться у формі наукових конференцій (на них студенти-доповідачі виступають у ролі експертів з того чи іншого питання; їхні доповіді рецензуються і оцінюються групою рецензентів – до 3-х чоловік); студенти, які незгідні з деякими положеннями, висвітленими у доповідях експертів, виступають у ролі опонентів; веде конференцію студент-головуючий, який надає слово усім учасникам гри, підводить підсумки після кожної доповіді, організовує обговорення тощо);

різновидом рольових ігор є прес-конференції (студент, який виконує роль прес-секретаря веде конференцію; студенти-журналісти  ставлять запитання експертам з проблем, що винесені на розгляд семінару)

Міжпредметні  семінари проводяться одним або різними виклада­чами; на них обговорюється навчальна інформація, яка є предметом вивчення декількох дисциплін.

 

Методика підготовки і проведення семінарських занять передбачає:

  • повідомлення студентам теми, плану семінарського заняття та рекомендованої літератури (найкраще подати студентам інструктивну карту проведення семінарського заняття);
  • опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу відповідної теми відповідно до плану семінарського заняття та рекомендованої літератури;
  • підготовку до обговорення питань інформаційного блоку у формі діалогу, дискусії, диспуту, конференцій тощо (за планом заняття);
  • підготовку, проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються традиційні форми організації навчання (за вибором студента-практиканта), їх аналіз;
  • підготовку та проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються інноваційні форми організації навчання (за вибором студента-практиканта);
  • виконання індивідуальних практичних завдань різних рівнів (за вибором студента-практиканта);
  • написання рефератів (з метою відпрацювання пропущених лекційних чи семінарських занять);
  • виконання завдань науково-пошукової роботи (написання рефератів за тематикою проблемного характеру, розробку доповідей для публічного виступу, підготовку тестів, анкет, бесід, інтерв’ю тощо).
  1. Алгоритм підготовки до семінарського заняття:
    • проаналізуйте тему заняття, подумайте над його дидактичними цілями і основними проблемами, які винесені на обговорення;
    • опрацюйте рекомендовану навчальну, наукову та методичну літературу, при цьому обов’язково конспектуйте і занотовуйте прочитане, виписуйте те, що, на ваш погляд, сприятиме ефективному проведенню семінарського заняття;
    • намагайтеся сформулювати свою думку з кожного питання і обґрунтовуйте свої міркування;
    • запишіть запитання, які виникли у вас під час підготовки до проведення семінарського заняття, зверніться за консультацією до викладача-методиста чи викладача кафедри педагогіки;
    • складіть розгорнутий план-конспект проведення семінарського заняття, ретельно обдумуючи його етапи, структурні елементи, навчальні питання, що виносяться на розгляд, методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких забезпечуватиметься навчально-пізнавальна діяльність студентів. Розгорнутий конспект семінарського заняття складається згідно вимог (титульна сторінка і зразок подається в додатках).
Таблиця 2. Структура семінарського заняття

Етапи

Характеристика

Організаційна частина Мета – мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття;

містить привітання викладача зі студентами, виявлення відсутніх, перевірку підготовленості до заняття

Мотивація та стимулювання навчальної діяльності
Передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань завдань. Мотивації сприяє чітке усвідомлення його мети, що полягає у досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача й студентів
Обговорення навчальних питань семінару Полягає в обговоренні й керуванні процесом розгляду основних питань семінару відповідно до обраного виду і методики його проведення (див. табл. 1). Викладач має подбати про поетапне обговорення, сприймання, розуміння, закріплення і застосування студентами вивченої навчальної інформації.
Діагностика правильності засвоєння студентами знань Допомагає викладачеві та студентам з’ясувати причину нерозуміння певного елемента змісту навчальної інформації, невміння чи помилко­вості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань, тренінгу тощо), з використанням комп’ютерної техніки
Підбиття підсумків заняття Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття (аналіз того, що було розглянуто, мотивацію діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи)
Повідомлення домашнього завдання Містить пояс­нення щодо змісту завдання, методики його виконання, передбачає його запис на дошці, а учнями – в щоденник

 

ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

  1. Цілеспрямованість – висунення проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.
  2. Планування – виокремлення головних питань, пов’язаних з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури, тощо.
  3. Організація семінару – уміння починати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, наповненість навчального часу обговоренням проблем, поведінка самого викладача.
  4. Стиль проведення семінару – пожвавлений, з постановкою гострих питань, з дискусією або млявий, який не викликає інтересу.
  5. Ставлення викладача до студентів – поважне, урівноважене, у міру вибагливе чи байдуже.
  6. Ставлення студентів до викладача – поважне чи байдуже, критичне.
  7. Управління групою – викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою носить педагогічно доцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на декількох студентів, а інші залишаються пасивними.
  8. Коментарі та висновки викладача – кваліфіковані, доказові, переконливі, чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять у собі теоретичних зауважень.

 

 

Психологічна складова педагогічної (асистентської) практики

Зміст виконання психологічного складової до індивідуального завдання

 

Завданням для студентів другого курсу освітнього рівня «Магістр», що проходять психолого-педагогічну практику у навчальних закладах ІІІ та IV рівнів акредитації (університети, інститути, академії, коледжі), є Аналіз професійної компетентності викладача -практиканта. Завдання базується на знаннях студентів, отриманих у процесі вивчення курсів «Психологія», «Загальна психологія» чи «Основи психології», «Соціальна психологія», «Педагогічна психологія», «Психологія вищої школи» на молодших курсах.

Алгоритм виконання завдання

  1. Для виконання завдання оберіть колегу, заняття якого ви будете відвідувати та аналізувати. Для якісного написання «Аналізу професійної компетентності викладача-практиканта» рекомендуємо відвідати кілька пробних та залікових занять студента-практиканта.
  2. Використовуючи запропоновану схему, охарактеризуйте професійну компетентність викладача-практиканта.
  3. На основі даних, отриманих в результаті спостереження та аналізу педагогічної діяльності, виконайте завдання.

Вимоги до виконання аналізу професійної компетентності викладача-практиканта

Аналіз професійної компетентності викладача-практиканта – це індивідуальне психолого-педагогічне завдання, котре має продемонструвати рівень психологічних знань студента та здатність проаналізувати параметри професійної педагогічної компетентності студента-колеги на практиці: психологічні особливості його педагогічної діяльності та спілкування, особистісні якості, що впливають на успішність досягнення мети та взаємодії із групою в процесі викладання.

Робота має бути виконана самостійно. Зміст роботи повинен відповідати заданій проблематиці.

Текст повинен відображати суть питання, висвітлювати усі його можливі аспекти, тобто повинен містити відомості про викладача-практиканта, дані про його психологічні якості та психологічні особливості його педагогічної діяльності, а також висновки та рекомендації щодо подальшого розвитку психологічної складової педагогічної компетентності. Ці дані обов’язково мають бути проілюстровані конкретними прикладами, отриманими в результаті спостереження за викладачем та групою в ході проведення ним навчального заняття.

Структура роботи повинна бути чіткою та логічною, обов’язково містити додатки (схему аналізу професійної компетентності викладача-практиканта).

Аналіз професійної компетентності викладача-практиканта має містити:

  1. Титульний лист, у якому обов’язково вказано прізвище, ім’я, по батькові студента, який проходить практику, факультет та кафедра, на яких він навчається, місце та час проходження практики, дані про викладача-практиканта, на якого складена характеристика (прізвище, ім’я, по батькові; тема та час проведення заняття, яке аналізується), ПІПб викладача від кафедри психології, який перевіряє роботу (див. додаток 8).
  2. Змістовну частину психолого-педагогічної характеристики, яка охоплює спостереження за педагогічною діяльністю викладача-практиканта на занятті та аналіз виявлених психологічних особливостей професійної компетентності колеги. Обсяг змістовної частини – 2–3 сторінки.
  3. Висновки та рекомендації. Висновки можуть містити узагальнений психологічний портрет колеги-практиканта як викладача вищої школи, характеристику його подальшої навчальної та життєвої перспективи, загальне враження студента про хід виконання завдання, зокрема труднощі з якими він зіткнувся. На основі складеного аналізу професійної компетентності викладача-практиканта студент може розробити рекомендації для колеги щодо розвитку його педагогічної компетентності та можливостей подальшої педагогічної діяльності.

Обсяг роботи – від трьох до п’яти сторінок друкованого тексту (формат А-4, кегль 14, інтервал 1,5).

Робота повинна бути виконана згідно вимог українського правопису (граматично та пунктуаційно вірно). Оформлення роботи має відповідати усім вимогам щодо оформлення студентських наукових робіт.

Визначте загальну суму балів за схемою, що свідчитиме про відповідний рівень професійної компетентності викладача-практиканта:

К 15–45 балів – неприпустимий рівень;

К 46–75 балів – критичний рівень;

К 76–120  балів – середній рівень;

К 121–135 балів – високий рівень;

К 136–150 балів – рівень майстерності.

Проаналізуйте яскравість вияву кожної компоненти професійної компетентності. Зосередьте свою увагу при аналізі та поясненні одержаних результатів на позитивних аспектах та параметрах, які потребують розвитку чи корекції, ілюструючи їх короткими прикладами з відкритого заняття, проведеного магістром-практикантом.

Критерії оцінювання:

  • самостійність виконання роботи;
  • висвітлення усіх аспектів характеристики (педагогічна діяльність та спілкування викладача-практиканта, його особистість, навченість та научуваність студентів, психологічний аспект педагогічної діяльності), а також висновки та рекомендації щодо подальшої професійного вдосконалення;
  • наявність в тексті характеристики прикладів, котрі ілюструють певні психологічні аспекти професійної компетентності викладача-практиканта;
  • структура роботи (логічність та послідовність, відповідність запропонованому алгоритму, наявність додатків);
  • обсяг та оформлення роботи.

Максимально можлива оцінка – 10 балів.

Таблиця 3. Розподіл балів при оцінюванні аналізу професійної

компетентності викладача-практиканта

9–10 балів Робота виконана самостійно. Усі аспекти характеристики висвітлені. Текст містить 5–6 прикладів, що ілюструють певні особливості професійної компетентності викладача-практиканта. Структура роботи чітка та логічна, містить необхідні додатки. Роботи виконана та оформлена згідно усіх вимог.
7–8 балів Робота виконана самостійно, висвітлює практично усі аспекти характеристики. Текст містить 3–4 прикладів, що ілюструють певні особливості професійної компетентності викладача-практиканта. Структура роботи чітка та логічна, містить необхідні додатки. Роботи виконана та оформлена згідно усіх вимог.
5–6 балів Робота виконана самостійно, проте висвітлені не усі аспекти характеристики. Текст містить 1–2 приклади, що ілюструють певні особливості професійної компетентності викладача-практиканта. Структура роботи чітка та логічна, проте обсяг дещо зменшений (відсутні деякі необхідні додатки). Можливі граматичні та пунктуаційні помилки.
1-4 бали Робота виконана самостійно, проте висвітлює задану проблематику лише частково. Відсутні приклади, що ілюструють психологічні особливості професійної компетентності викладача-практиканта. Робота потребує корекції логічної структури. Обсяг роботи зменшений, відсутні усі необхідні додатки. Виконання та оформлення роботи не відповідає вимогам
0 балів Робота є плагіатом.

 

 

 

 

ФОРМИ І МЕТОДИ КОНТРОЛЮ

Систематичний контроль за виконанням програми практики здійснює керівник практики.

Студенти ведуть щоденник практики, в якому занотовують події та зміст кожного дня, обсяг виконаної роботи.

Керівник практики від кафедри режисури та хореографії перебуває у постійному контакті із керівниками практики з кафедр психології та педагогіки. Керівник присутній разом із керівниками від двох інших кафедр на відкритих лекціях та семінарських заняттях студентів.

 

 

 

ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ

Після закінчення практики студенти подають керівникові практики такі документи:

  • звіт про проходження практики, оформлений відповідно до стандарту Університету (зразок оформлення титульної сторінки див. додаток 1);
  • відповідним чином оформленні індивідуальні завдання (див. додатки);
  • щоденник практики, оформлений належний чином завірений підписом керівника практики і печатками установи;
  • заліковий лист результатів педпрактики з оцінками керівників практики від трьох кафедр (див. додаток 9);
  • звіт про виконання індивідуального наукового дослідження (написаний у довільній формі);

Після закінчення практики керівник зобов’язаний:

  • провести захист практики, оцінити результати проходження практики кожного студента за 100-бальною шкалою;
  • підготувати звіт про практику і разом зі звітною документацією студентів подати на кафедру не пізніше як за два тижні по завершенні практики;
  • доповісти про зміст та підсумки проведення практики на підсумковій конференції.